64.

Макс 

Кожна секунда здавалася вічністю. І коли я вистрибував з авто, і біг до лікарні. І нахабно пропихнувся мимо двох людей біля реєстратури. Вони, здається, оніміли від моєї безцеремонності. 

- Будь ласка, скажіть де кабінет гінеколога. 

- Молодий чоловіче, вам до уролога потрібно. 

- Мені потрібно знайти свою дівчину, вона пішла до гінеколога. 

Пані на реєстратурі подивилася скоса, але назвала два кабінети, які вели прийом. На щастя, вони знаходилися по сусідству. Але аж на третьому поверсі. Тож довелося знову бігти. Часу думати про те, що я скажу, просто не було. Потрібно було зупинити це, а вже потім приймати якісь рішення. 

Під потрібними мені кабінетами сиділо не так багато людей. Але її вже не було, або ще не було. 

- Тут була дівчина з рудим кучерявим волоссям? 

- Так. – озвалася одна з пацієнток. – Зайшла кілька хвилин тому. 

Вона показала на двері. Я смикнув за ручку. Але там було зачинено. Тільки не це! 

Я постукав максимально голосно, з кабінету прокричали: 

- Триває прийом, зайдіть пізніше! 

Мене ця відповідь не влаштовувала, і я ще сильніше довбонув у двері. Вони мало не вилетіли з петель. 

Через секунду мені відкрили. 

- Де вона!? – я гаркнув таким тоном, що медсестра, яка відкрила мені двері аж зіщулилась. 

- Там, – вона показала пальцем на інші привідкриті двері. 

За кілька кроків я подолав цю відстань і став у дверях. Софі стояла роздягнена нижче пояса і переляканими очима дивилася на мене. 

- Скажи, що ти ще нічого не зробила. 

- Ні. Але яке тобі діло до цього, це мої проблеми – вона задерла голову вище. 

А я майже видихнув від полегшення. Значить і в мене був шанс. 

- Твої, ти зараз серйозно? Я її забираю, якщо потрібна оплата, то скажіть скільки. – кинув лікарці. 

- Нічого не треба. Але вам би визначитися, а не забирати чужий час.  – Закотила вона очі. 

- Ти нічого не робитимеш, поки ми не поговоримо. Одягайся, і ходімо. 

- Якщо передумали, було б добре, щоб ви покинули кабінет, бо є ще й інші пацієнти. 

Я чекав поки вона одягнеться, не спускаючи очей. А потім ми вийшли в коридор. Було видно, що їй незручно, але вона не розуміє з чого почати розмову. 

- Тут є кафе, неподалік. Ходімо туди, – нарешті запропонував я. – В мене є до тебе пропозиція, від якої важко відмовитися. 

Насправді, в мене не було жодного плану. Я не уявляв, що говорити. І, насправді, не знав чи є тут хоч одне кафе поблизу. Але моєю метою було забрати її звідси, поки вона не вперлася і не передумала. 

Ми мовчки подолали частину шляху, хоча мене поривало спитати, як вона могла прийняти таке рішення без мене... 

- Як ти мене знайшов? Ти стежиш за мною? – несподівано для мене пролунав її голос. 

- Ні, а варто було б. 

Вона різко зупинилась і наставила на мене пальчик. 

- Навіть не думай! Те, що ти зупинив мене там, ще нічого не означає. 

- Гаразд. – підняв руки в захисному жесті. – Тільки давай вже присядемо, хоча б он там, – я показав рукою на найближчу кав’ярню. – І ти мене вислухаєш. 

- Хочеш їсти? 

- Ні, я ще не голодна. Мілк–шейк, якщо можна, полуничний. 

Вона відкинулась на стілець і склала руки на грудях, поки я робив замовлення. 

По обличчю взагалі було незрозуміло, що вона думає. 

Я ж хаотично намагався придумати, що їй запропонувати. Заміж? Погодиться після тієї сварки, сумніваюся. Але спробувати можна. Що ще? 

- Ти хотів поговорити, – почала вона, коли офіціант відійшов достатньо далеко. 

- Так. Чому ти не сказала мені? 

- Бо це моє тіло і тільки я можу вирішувати, що мені з ним робити. Я припустилася помилки і була вкрай необачна. Що ж, сама винна. 

Вона піджала губи. 

- Взагалі–то я теж там був, і брав безпосередню участь. 

- Он воно, як зараз називається, – пирхнула вона. 

- Це моя дитина. 

- Звідки ти знаєш? – вона дивилася в очі. Це було настільки пронизливо. – Вигадав собі якусь дурницю. 

- Мені пташка на крилах принесла, з перших вуст. 

- Те, що ви зіграли в зіпсований телефон – мені не цікаво. Що ти хочеш? 

- Виходь за мене. Я хочу цю дитину. 

Я бачив, як вона завмерла, розмірковуючи. 

- Ні. Я не хочу заміж. І дітей зараз не хочу. Я вперше в житті влаштувалася на роботу. Почала будувати кар’єру і в мені навіть бачать перспективу. Я не хочу все це втрачати. 

Шах і мат, Максе. Вона була права. Але погодитися з нею зараз означало б, втратити їх обох. 

Мозок, здавалося вибухне. Її цікавить кар’єра. Її цікавить розвиток? Гроші? 

- Ок. Давай зробимо по–іншому. Я найму няню дитині. Будеш спокійно працювати і розвивати свою кар’єру. 

- Обіцянки–цяцянки, а дурневі радість. Ви, чоловіки, тільки що й годуєте обіцянками. – Вона надпила принесений коктейль. 

- Я не збираюся тебе обманювати. Як бачиш, я чоловік і функції народжувати не маю. Тож, якщо ти зробиш це для мене – я забезпечу тебе всім необхідним. Медикаменти, лікарі, їжа, одяг. Все, що буде необхідно. 

- Макс, я не збираюся заміж. 

- Добре. Ми не будемо одружуватись. Давай підпишемо контракт, чи що... Пропишемо всі пункти. Посвідчимо в нотаріуса. 

- Я не хочу бути сурогатною матір’ю, чи ти не зрозумів? – вона почала злитися. 

- Та й не потрібно. Я не збираюся забороняти тобі бачитися з дитиною чи не вважати її своєю. Просто всі витрати і догляд я беру на себе. 

- Я можу подумати? 

- Так. Але не довго. 

- Добре. Я скажу завтра. А зараз, можна я вже піду? Я втомилася. 

- Підвезу. Навіть не думай, я не дам туди тобі повернутися. 

- Уяви, я навіть не збиралася. Я чесна, на відміну від багатьох. 

Вона різко підвелася з крісла, але похитнулася. Я кинувся ловити її. 

- Мені це не потрібно. Зі мною все гаразд.