60.

Софі 

Я розплющила очі й побачила, що лежу на підлозі на руках у Макса. 

В голові шуміло, і я просто не могла встати. 

Збоку наді мною метушився Ден з аптечкою. 

Я спробувала підвестися, але куди там. Голова була ще важка. 

- Просто полежи. – заговорив Макс, і я здалася. В нього на руках було затишно і приємно. Прямо як тоді. Якими ж дволикими можуть здаватися люди. – Зараз приїде швидка, вони оглянуть тебе. 

Тільки не це... Мені не потрібен огляд. Я й так знала, чому мені погано. 

Я була просто в розпачі. Може, й комусь це було б в радість. Але не мені. Не цього разу. 

Ті дві смужки просто перекреслювали жирним хрестом все моє майбутнє. 

Ще колись я й не подумала б, що мені прийде на думку зробити аборт. Я завжди захищалася, щоб такого не сталося, щоб не робити такого вибору ніколи. 

І як на зло – доведеться. 

За ранок в мені наче вся кров перегоріла на попіл, настільки це мене мучило. 

І я мала хоч з кимось про це поговорити. 

Це мала б бути мама. Але я не готова до такої розмови. Вона вмовлятиме не робити і нам всім буде важко. 

Кріс? Вона не зрозуміє. Її мама кинула її і принесла багато проблем в сім’ю. Я не хотіла ранити подругу, а зараз так потрібна була підтримка. 

Оллі? Лише вона могла хоч якось підтримати мене. Хоч подібного досвіду в неї не було, але вона мене не кине. 

Про те, щоб сказати Максу, я навіть й не думала. Хоча, чому ж не думала. Думала. Але всередині все було проти. Ті слова, які він сказав, давали чітко зрозуміти, як він поставиться. 

Та й навіщо? Все одно я вирішую, що робитиму зі своїм тілом сама. 

На щастя, лікарі які приїхали, не чіпали теми вагітності. Поміряли тиск, температуру, подивилися горло. Тиск і справді був високий. Тож мені зробили укол, щоб збити. 

А ще дали заспокійливі. 

Врешті, довелося брехати, що хвора мама і я хвилююся, бо вона далеко. 

Навіть Макс дозволив не робити роботу. Але все одно потрібно було. 

Та спершу я записалася на прийом до гінеколога. Тест тестом, але потрібне було підтвердження від лікаря. Може це взагалі якась пухлина чи кіста. Та й вирішити, що робити далі. 

Відвідини лікаря наступного дня лише підтвердили все. Я сиділа в кабінеті і не знала, як реагувати. 

- Не схоже, що вас потрібно вітати. – Лікарка байдуже глянула на мене. Звісно, нас таких через цей кабінет проходять десятки в день. – Робитимете аборт? 

- Я поки не знаю. Але скажіть, як таке могло статися? 

- По-перше КОК не захищає стовідсотково, але будь–який гормональний збій міг призвести до такого. Невчасно випита таблетка, перші дні циклу і навіть прийом деяких препаратів чи антибіотиків. 

- Я нещодавно хворіла, мені багато що призначали. – Я назвала препарат. Лікарка тільки усміхнулася. 

- Швидше за все він і послабив дію гормонів. Що ж, маєте час до дванадцяти тижнів. Що б ви не вирішили, вам потрібно буде прийти на прийом. Якщо все ж вирішите, що аборт – то зробити, ні – то зареєструвати вагітність і стати на облік. Потрібно буде здати аналізи, виписати вітаміни. Та що там, поки ви думаєте, я випишу зараз. Яким би ваше рішення не було – вам потрібні сили. А то ви така бліда. 

Я лише кивнула не в силах коментувати ситуацію. Було страшно. Я не знала, як мені вчинити. 

Взявши рецепт, я покинула кабінет. 

Вітаміни мені зараз не завадять, бо відчувала я себе страшенно перевтомленою і трохи хворою. Тягло поясницю. Складалося враження, що всі найнеприємніші симптоми, які могли бути, зібралися і накинулися на мене. 

Думаю, тижня достатньо, щоб вирішити. 

На щастя я сьогодні була вихідна на моїй другій роботі, тому прийшовши додому кинула Оллі повідомлення, що хочу поговорити лише з нею, що це дуже важливо. 

Бо так воно було й насправді. 

Подруга набрала майже одразу, з виразу її обличчя було видно, що вона готувалася до проблем. 

- Ну і що ти витворила цього разу? – сходу, не вітаючись, видала вона. – Хоча, дай вгадати – ти залетіла! 

- Ну це було занадто легко. – Покривлялася я. 

- Я тебе занадто добре знаю, а ще – ти хотіла потеревенити окремо. Я б теж таке їй не говорила... але тільки в одному випадку. 

- Угу. Я ще не вирішила остаточно, але не бачу іншого варіанту. 

- Блін, Сонь. А ти сказала Максу? – вона сиділа по той бік екрана мегарозчарована. – Чи це не від нього? 

- Та від нього. З Костею я завжди добре захищалася. А тут розслабилася. Та і звідки мені було знати, що антибіотики якось впливають на гормони!? 

- Навіть я це знаю, ну ти даєш. То що Макс? Ти так і не відповіла. 

- Не сказала. Не думаю, що його цікавлять діти. А те, як він повівся зі мною тоді взагалі вбиває. Я думаю, тижня, щоб вирішити, достатньо. Чи може й менше. А ти як би зробила? 

- Не знаю, на твоєму місці не знаю. Сама б, якби це було з Адріаном, то ми б, звісно, лишили. Всі були б щасливі. Але ти б краще поговорила б з ним, може... 

- Про що, коли він просто скористався мною? – я змахнула сльозу. – Думаю в цьому немає сенсу.. 

- Гаразд, не буду сперечатися, ти ж знаєш, я підтримаю будь-яке твоє рішення, майже будь-яке. Тож, зваж усі за і проти, поговори ще з батьками... Ну, може, не варто? Ти ж знаєш, що тебе ніхто не залишить. 

- Оллі, я так втомилася дивитися на інших, що хтось мене не залишить, допоможе, витягне. А що, як їх доброта закінчиться? А не певна що потягну дитину в теперішньому соціальному статусі. Та й чи хочу це робити...