59.

Макс 

Те, що пані Аліна підсунула мені Софі як помічника, було ударом під дих. 

Я тільки почав спати вночі, не прокидаючись від того, що її не було поряд. 

І ось знову... 

Вона була така серйозна, цілеспрямована. Говорила лише по справі і поводилася відсторонено. Ніколи не думав, що це може так боляче бити. 

Я вже кілька днів хотів поговорити ще раз, але не наважувався. Здавалося, що вона мене намагається уникати. Та що там, одного разу вона прямо так і розвернулась в коридорі, коли побачила, що я вийшов з-за рогу. Як пояснити цій заразі, що вона стала дорога мені? 

Цей тайм-аут, який я придумав собі, не дав за два тижні абсолютно нічого, окрім того, що я заснув вчора нормально. 

Але це був подарунок перед сьогоднішньою бурею. 

Я злився сам на себе, на те, що Марк тоді був правий – я влип. 

Вчора мене здивувало, наскільки вона бліда. Захворіла знову чи що? Хотілося затягти в лікарню і пограбувати аптеку. Та я стримав себе, висловившись лише про те, що її хвороби можуть вилитися у проблеми для половини офісу. 

Як же я потім шпиняв себе за ці слова. 

Довелося поїхати до Марка і помахати там кулаками, щоб хоч трохи остигнути. 

- Ти уже поговорив з нею? Чтільки часу пройшло. – Марк співчутливо подивився на мене. Не знав, що він так може. – Ну видно ж, що тобі не байдуже. 

- Я не певен, що хочу це робити. – Відбрехався я. – Мені самому краще, вчора вже спав нормально. 

- А сьогодні знову просив мене когось, кому б можна було набити пику. Логіка залізна. – Він завдав удару, який я не зміг відбити, бо знову задумався. – Ти стаєш неуважним і дратівливим. Поверни свою малу чи що? Знайди іншу. 

- Ніби-то так легко. – я пропустив ще один удар. Рука пекла  і я відійшов убік. – Мені двадцять сім, це перша дівчина, з якою я насправді почувався комфортно. 

- Просто комфортно? Петренко, ти гірше ниючої триндливої бабки на ринку. Зроби вже щось, або перестань говорити про це. 

Він був правий. Я справді скотився в самокопання і ниття, дошкуляючи йому мало не щодня своїми скаргами і при цьому абсолютно нічого не роблячи з ситуацією. Завтра поговорю, пообіцяв собі. 

Але вранці Софі не прийшла за новою роботою. В межах рекламної кампанії частина продукції братиме участь у промоакції, і в упаковках будуть промокоди. Принаймні на якійсь частині, і потрібно було розробити правила, етикетку та промокоди для цього. Це я і планував їй дати. Не дуже складно і навіть цікаво. 

Але навіть об одинадцятій її не було. 

Моє бажання поговорити переростало в тривогу. Щось сталося? 

Я взяв документи і попрямував до неї в кабінет. 

Постукав у двері раз, потім вдруге. Тиша. Я натиснув на ручку, було відкрито і рвонув їх на себе. 

Софі сиділа за столом і трималася за голову. Я майже видихнув. 

- Щось сталося? – Її щоки були червоні. Невже плакала? Я затамував подих... 

- Все добре. – Прошепотіла вона. – Ти сам приніс? 

Вона підвелася і повільно обійшла стіл, зупинившись неподалік від мене. 

- Ти була в лікарні? 

- Так. Все добре. Давай сюди. – Вона простягнула руку за папкою, яку я тримав, але раптом почала завалюватися. 

Рефлекси спрацювали миттєво, я кинувся і підхопив її майже над самою підлогою. 

Це була не гра. Було видно, що вона без свідомості. 

Я тримав її на руках і не розумів, що маю робити. 

Я спробував привести її до тями, але вона не реагувала. Тож я викликав швидку. А ще свого помічника, який притарабанив аптечку. 

За кілька хвилин Софі нарешті розплющила очі, тож медикам, які приїхали на виклик, лишилося її оглянути. 

- Схоже, ви просто перехвилювалися. Тиск низький, вам потрібно відпочити. Якщо таке повториться – обов’язково зверніться до лікаря, – говорив медик, а я не міг уявити, що могло довести її до такого стану. 

Коли медики лишили нас, я вже й не думав починати з нею серйозну розмову. Не вистачало ще повторення сценарію. 

- Що тебе так схвилювало? – Я уважно поглянув на її бліде обличчя. 

- Мама захворіла. – прошепотіла вона. – Ось і все. Мене там немає. Я не можу нічим допомогти. Тож все гаразд. Роботу я зроблю. Просто лиши на столі. 

- Гаразд. Тільки не нервуй більше. Вона не горить, якщо погано почуватимешся, я і сам зроблю. 

- Добре. Матиму на увазі. 

Може, вона й говорила правду. Але відчуття, що тут щось не так, нікуди не поділося. 

Раніше я б не відчепився, поки не дізнався, що сталося. А тепер... тепер довелося просто піти.