57.

Софі 

Відтоді, як ми посварилися, минуло більше двох тижнів. 

Я уникала Макса. А він, він уникав мене. 

Спочатку десь глибоко в душі я сподівалася, що він таки пояснить ситуацію, вибачиться або ж... Але всі ці дні він не робив нічого. 

Ті моменти, коли ми випадково перетиналися, я бачила не того чоловіка, який був тоді зі мною. Цей був зосереджений і байдужий. Кожне слово звучало, наче його рубали тесаком. А помічники, яких я знаходила, були відсіяні ще до співбесіди. 

Притому, що з цих питань зі мною спілкувався саме Ден. 

Останнього разу, коли я його бачила, на скулі красувався чималий синяк. Хотілося підійти і запитати, звідки він, та я вчасно зупинила себе. 

Ти забула, як він вчинив з тобою? Чи мало приниження пережила? 

Телефон пілікнув, відриваючи від поганих думок. Сергій просив підійти до деректорки. 

Бувало таке, що я бігала по десять разів на день, тож взагалі не очікувала нічого нового. Але як же я помилялася. 

– Софі, ти не так давно просила мене про кар’єрний ріст. І я знайшла тобі підходяще місце. Ти молода, креативна, а на цю вакансію, як я бачу, ніяк не знайдеться кандидат. 

Я мимоволі подалася назад. У нас була тільки одна вакансія, яку ми не могли закрити. 

– Тільки не це! – вирвалося у мене. 

– Що? Я ще нічого не сказала. – Вона звела брови і протарабанила ручкою по столу. – Так от, нашому маркетологу потрібен помічник. Даю чверть ставки, роботи відповідно. 

– Але ж... Це не зовсім те, про що я думала, – збрехала я, тільки не з Максом, тільки не з Максом. 

– Софі. Ти сама просила. Я роблю тобі послугу. Вдруге такої пропозиції не буде. Його я вже повідомила. Він не проти. Чи в тебе з ним якісь проблеми пов’язані з попереднім випадком? Бо мені здалося, що ви нормально спілкуєтеся. 

В голові лунало тільки те, що вдруге такої пропозиції не буде... Це стало тим фактором, який змусив погодитися, хоча ця затія ну зовсім не подобалася мені. 

– Гаразд. Я згодна. В нас немає жодних проблем. 

– Чудово. Зайди сьогодні наприкінці дня і візьми роботу на завтра. Побачимо, як ти встигатимеш. 

– Добре, як скажете. Ще раз дякую. 

Вона усміхнулася мені і взялася за документи, а я поспішно покинула приміщення. 

– Що з тобою, ти сама не своя? – зловив мене Сергій. 

– Ой не питай. Здається, сама собі проблем наробила. 

І навіщо я послухала Крістіну. 

Наприкінці робочого дня в мене не лишалося іншого вибору, як йти туди, куди найменше хотіла. 

Мені досі боліло, я так і не почула вибачень, і мабуть, так і не почую. 

Коли я ввійшла після стуку в кабінет, обличчя Макса виглядало дещо здивованим і стурбованим, чи що... Не розумію я цієї міміки. 

– Привіт. Я за робочим завданням, – прокоментувала я свій візит. 

– То це тебе мені в помічники дали? – спохмурнів Макс. – Ти не могла відмовитися? 

– Якби могла, то обов’язково зробила б це. – я намагалася сказати це абсолютно холодним тоном і здається, в мене вийшло. – Ти міг відмовитися на відміну від мене. 

– Директриса поставила мене перед фактом, але не повідомила, хто це. 

– Зрозуміло. Просто дай завдання, і я піду. 

Він виклав папку з документами і сухо пояснив суть роботи, не відхиляючись від теми. 

Чи перетравлю я роботу з ним? 

Хотілося звільнитися і знову кудись поїхати. Але ж я не зможу так втікати все життя. 

Потрібно прийняти цей бій. Я просто зберуся з силами і продовжу вранці.