55.

Софі 

Про чергову спробу побудувати стосунки і її тотальний провал я таки розповіла подругам. Кріс мене шкодувала, а Оллі поривалася приїхати і надерти вуха Сашкові, бо вважала його винним у моїх проблемах. 

Я коректно промовчала, що все насправді почалося з того моменту, як вона мене стикнула з Костею ближче. Мабуть, я ще довго буду це згадувати і злитися. 

- Що ти плануєш робити? – Кріс поставила найбільш правильне питання. 

- Не знаю. – Єдине, що я знала – мені було боляче. – Спробую його уникати. Зробленого не переробиш, а я втомилася від цього всього. Думаю, якби він просто запропонував переспати, було б простіше... 

- Розумію. – пробурчала Оллі. 

Думаю, нічого вона насправді не розуміла. Мої вихідні неможливо було порівняти з її нездоровими стосунками з преподом. 

Я просто не могла не згадувати їх. Стільки ніжності й турботи мені не дарував ще ніхто. Було неймовірно шкода, що це все було лише заради перепихону. 

Сама себе стукнула по лобі, щоб трохи витрясти ці думки, які крутилися в шаленій каруселі. 

- Перестань собі шкодити, – твердо заявила Кріс. – Щоб там не було, ти впораєшся. Я розумію, що це важко. Але чому б тобі не сконцентруватися на роботі? У менеджера з персоналу немає кар’єрного зростання. Але ти могла попросити про навчання і, може,  тебе перевели б. 

- Щоб кудись перевели, потрібно, щоб хтось звільнився. І я не знаю, чи зможу. Мої думки просто поглинають мене. 

- Саме для цього тобі потрібна додаткова робота. Щоб не було часу накручувати себе. – Вона відкинула свою чорну косу за спину. До неї підійшов Толік. 

- Привіт руда! Привіт блонда! 

- Привіт Брайчер! – помахала я рукою. 

- З вашого дозволу вкраду Крістіну, бо я сам її майже не бачу. 

- Але ти нахаба. Я два тижні з нею не розмовляла. – награно посердилася на нього, все я розумію. 

- Я також взагалі-то, – озвалася Оллі. – Міг би лишити її нам ще на кілька хвилин. Про наші дівчачі витрибеньки поговорити. 

- Може, ви наступного разу? – засміявся він. 

Десь позаду ще й Оллі покликав Адріан. Стало якось сумно і пусто. А ще образливо. Одразу згадався Макс і я міцно стисла зуби, щоб стримати сльози. 

- Розходимось, я хочу сьогодні виспатися. – Вирішила я за всіх, щоб їм не було незручно лишати мене в такому стані. Я вже й пошкодувала, що поділилася, бо не дуже помогло. 

Прощання вийшло хаотичним і я з важким серцем закрила ноутбук. Кілька хвилин просто сиділа і намагалася заспокоїтися. 

А що, якщо й справді попросити про підвищення? Хіба мало вакансій на фірмі? Може, є шанс перейти на щось краще, ніж найм працівників. Розвиватися в новій, більш прибутковій сфері. Може, переведуть на інший поверх, щоб подалі від нього... 

Хоча й думки ще мучили мене, але я твердо вирішила, що завтра проситиму про зміну робочого місця.