53.

Софі 

- Я просто хотів потренуватися, поки маю кілька вільних годин. – впізнала я голос Макса. Потім запанувала тиша. І знову він: 

- Не те щоб, пам’ятаєш ту дівчину про котру я говорив? 

Що за дівчина? 

- Ну так я скористався твоєю порадою. Сам же казав – трахни її і тебе попустить. 

- Чекай, в мене тут двері відкриті... 

Я сиділа і не розуміла, що з цим робити. Це явно була мова про мене. Я прослухала ще декілька разів. З кожним ставало все образливіше. Не хотілося вірити, що це був він, але цей голос... Його не підробити. Тай навіщо це комусь? 

Проігнорувавши дзвінок, скинула запис на телефон і таки пішла. Я мала знати правду. Це було б чесно. 

Невже він і правда хотів лише переспати зі мною? Отримав, що хотів, дивно, що взагалі одразу не кинув. Красиво грає. 

Ноги трусилися від хвилювання, та й руки також. 

Хтось привітався по дорозі, і я навіть спробувала відповісти щось, але ці слова прозвучали досить незграбно. 

Двері в його кабінет, здавалося, важили тонну і я ніяк не могла їх відкрити. 

Нарешті Макс відкрив їх сам, спочатку здивувався: 

- Ми, здається, снідали. Дивно що відкрити не можеш. Скучилася? 

Він притяг мене до себе, але я поставила між нами руки. 

- Відпусти мене, нам потрібно поговорити. 

- Щось сталося? – Спантеличено глянув Макс але відступив відпускаючи мене. 

- Так. І мені дуже цікаво, що це. 

Я відійшла, і ввімкнула запис на телефоні на повну гучність. 

Його слова вже і так врізалися в мою свідомість – могла все повторити дослівно і навіть з інтонацією. 

- Звідки це в тебе? – з похмурим обличчям запитав Макс. 

- На пошту прислали вранці. 

- Ясно. Ти не так все зрозуміла, Софі. – він спробував підійти, але я відступила на крок назад. 

- Як не так? Там все було максимально ясно сказано, хіба ні? Гарно граєш, Максе. 

- Все не так,  як ти подумала, я не грав. 

- І слів цих не казав також? 

- Ну казав. Мало що ми можемо говорити. Думки людей змінюються. 

- Це було вчора... – не витримала я і мало не закричала. – Хочеш сказати, що сьогодні ти вважаєш інакше? 

- О боги, Софі, я не змінював своєї думки про тебе... 

- Що!? Хочеш сказати, що ти мене використав? 

- Ні, хочу сказати, що к... 

- Помовч. Просто помовч. – я вхопилась за голову руками. – Хоча ні, скажи, тобі хоч сподобалося? Чи ти це робив з огидою, просто заради забави? 

- Я не сплю з дівчатами, які мені не подобаються. 

- Ну це тішить. 

- Дай же усе пояснити. Ти сама набудувала купу теорій, спираючись на частину підслуханої розмови. 

- Немає ніяких теорій. Все дуже просто. Як і в мене. Просто не чіпай мене, гаразд. Я не хочу тебе бачити. По роботі можеш прислати Дена, ми чудово розберемося з ним. 

Макс ще спробував підійти, але я зупинила його рішучим – Ні. 

Було боляче. 

Якщо раніше мене розривало від щастя, то зараз від болю. 

За сльозами я не бачила коридору і дивом знайшла туалет. 

Він не пішов за мною і це було ще одним підтвердженням того, що почуте мною - правда. Що він просто переспав зі мною. 

Ну що ж, здається, я вже спробувала все. Потрібно знайти в собі сили і перегорнути цю сторінку! 

Але все здавалося так правдоподібно, так правильно. Невже це все був обманом і він насправді нічого не відчуває?