52.

Софі 

Вечір і ніч без інтиму виявляється може теж бути ідеальним проведенням часу. Особливо, коли ти проводиш його з тим, кого кохаєш. 

Довелося визнати це, адже сперечатися з власним тілом і розумом даремна річ. Я зрозуміла це в ту ніч, коли залишилась сама. Замість відпочити я довго думала про час, проведений разом. 

Про те, як ми разом готували їсти і прибирали, гуляли по парку і сміялися. Макс був саме таким і моментами це здавалося нереальним. Але хотілося побути в цій казці довше. Насолоджуватися кожним моментом і танути в його обіймах. 

У ліжку він був просто бог і, здається, я знову влипла. Обіцяла ж не вестися на цей гачок. 

Одна моя сторона отримувала неймовірну насолоду, адже таке було вперше – жодних претензій, навіть коли він ревнував. 

Інша ж сторона запевняла, що такий сценарій просто неможливий. Цей світ без принців, казкові герої – насправді немиті неотесані ідіоти, але кращих немає, тому складають казки про що є, прикрашаючи реальність. Брати Грім, звісно, не рахуються. 

Цікаво, наскільки вистачить цієї казки? Якщо це вона... 

Але в чому я була впевнена точно, що так необачно закохалася. І мені дико хотілося поділитися з подругами і порадитися, як бути. Не з Агнес, вона все переведе в жартики. Найбільше хотілось запитати поради в Оллі, чи хоча б Кріс. 

Просто у Кріс майже одразу склалися ідеальні стосунки. Шкода, що її життя зробило з неї недовірливу людину, яка постійно бачила обман. Хоча, я зараз така ж... 

А Оллі, вона була категорична, просто сказала б – чого ти чекаєш, переспи вже з ним. 

Але будити їх посеред ночі було неправильно, навіть для того, щоб впорядкувати розгардіяж в моїй дурній голові. 

Макс дуже здивував мене, коли заїхав зранку, щоб підкинути на роботу. Він то робив так кілька разів, але це було без попередження. Я вже майже пройшла повз автівку, настільки сонна була, але щось змусило підняти вище голову. 

Те, що він спав за кермом – повеселило. Невже, теж не спав? Але то тільки здогадка. 

Я постукала, розбудивши його. Злегка розгублений він виглядав смішно, чим трохи розсмішив мене. 

Увесь робочий день довелося концентруватися на роботі. Мозок просто виснув від втоми, а потім ще й Агнес написала, що Айзек не дуже задоволений. Але ж, не винна я – просто хворіла. Он тільки антибіотик закінчила пити. 

На автомийку зовсім не хотілося, адже Макс вже скинув кілька варіантів, де можна повечеряти разом і ці картинки просто не виходили з голови. Але обіцянки потрібно дотримуватися, Айзек і Агнес виручили мене раніше. Тоді, коли мені робота була потрібна не менше повітря, тож зараз я не могла відмовити. Тим більше, що вона вже знала, що я почуваюся цілком нормально і навіть умудрилась не ночувати вдома. 

Відмовляти Максу не хотілося. Адже я сама хотіла цієї зустрічі. Кажуть, що закоханий – вважай, що хворий. Так воно і є, я була хвора ним. Бо насправді – ні в кого раніше не закохувалася. Відчуття симпатії, спроби стосунків, але не було оцих відчуттів. Їх не було з Костею. Так, я погодилася зустрічатися, якось закрутилося, але я більше жила відчуттям провини і бажанням зробити все ідеально. 

Зараз цих відчуттів не було. Було інше – я вже просто не могла не думати про нього, і не хотіла бути десь, яке називалось би – не поряд. Абсолютне відчуття ейфорії, і так, ніби в тебе крила за плечима. 

Спочатку я хотіла забігти до нього перед кінцем робочого дня, але вирішила не відволікати, адже роботи багато, та й у мене. 

Коли він забрав мене після автомийки, то був зовсім ввиснажений і здається мав синяк на обличчі. Виявилося, що друг на тренуванні зацідив. Оце так друг. 

Єдине на що нас вистачило, то попоїсти і завалитися в ліжко. Але в цей момент те, що він поряд додавало спокою. Ніби я за високим муром захована від цілого світу в абсолютній безпеці. 

І прокинутися разом було одним з найприємніших моментів. Хоча і в неділю так було, але сьогодні не гірше. 

Його шоколадні очі, здавалося, завжди ховали затаєні смішинки, від яких я танула. Зовсім не хотілось нікуди іти, нічого робити, але будильник вкотре нагадав про себе. 

Робота сьогодні була десь абсолютно далеко. Я просто не могла зосередитися на ній. Мене розпирало від почуттів – радість, хвилювання, очікування, а ще бажання перевірити телефон на нові повідомлення, які таки й прилітали час від часу. Вперше в житті мене це не бісило, я не вважала це контролем. Мабуть, так і має виглядати кохання? 

Відкрила пошту на робочому комп’ютері, щоб перевірити резюме. 

Але в одному з листів було не воно, а аудіозапис. І записка – Софі, вам буде це цікаво. 

Навряд чи це вірус чи спам. Хоча пошта незнайома, але я була певна, що то з роботи. Адже лист був на робочу пошту, і знали кому писати. 

Такі повідомлення завжди викликають тривогу і неприємні відчуття – здається, що відкриваєш скриньку Пандори. Але я не могла проігнорувати це, а що – якщо там справді щось важливе. Хоча, що мене може здивувати – я просто натиснула на кнопку озвучення.