51.

Макс 

Вихідні пройшли миттєво. Ми майже пів дня ніжилися в ліжку. Але не нагодувати мою... було б злочином. 

Але цього разу вона відмовилась від доставки і потягнула нас гуляти. Я був тільки за. Насправді давно вже нікуди не ходив, лише по справах. Вийти у місто виявилося дуже приємно. 

Я був нагодований морозивом, яке з мене облизали. 

Потім покатаний на каруселях. 

Спочатку віднікувався – здоровий дядько на карусель, але відмовити їй було нереально. Тож я не зчувся, як опинився в машинці з Софі на руках. Ну гаразд. Так мені подобається. 

Парк закінчився аж надто швидко, як і день. 

- Софі, може залишишся? – притягнув її за руку. Везти її додому не було ні найменшого бажання. Я вже не міг і не хотів уявляти цей вечір без неї, і мій дім теж. 

- Агнес вирішить, що ти мене викрав. – Засміялася вона. – А ще мені потрібно переодягнутися. Я не можу купувати стільки нових речей. 

- Ти ж знаєш, що я куплю все що захочеш. 

- Це класно, але завтра на роботу. Мені потрібно виспатися. – Вона провела пальцем по моїй щоці. – Але в мене сумніви щодо того, що я зроблю це з тобою. 

Моя уява одразу ввімкнулась, продовжуючи почате ще вчора. Схоже, вона права – і не виспиться не тільки вона, а і я. 

Субота була хорошим стартом, здається я довів свою компетентність, але це не той момент, коли потрібно розслаблятися. Завтра потрібно бути у формі, як ніколи раніше. 

З жалем глянув на Софі, але довелося змиритися. 

У понеділок я був не те, що відпочилий... Я не спав взагалі. Думки та бажання не давали спокою. Краще б вона лишилася поряд. 

В голові знову з’явилась картинка, як вона йде з Костею, і як він її б’є. Потім, як вона зі мною. І так по колу. 

Десь о четвертій я просто ввімкнув цілодобовий канал, якраз показували поєдинок з боксу. Лише це допомогло відволіктися. 

На ранок я вже був під її вікнами, щоб відвезти на роботу. Та й узагалі хотілося побачитись. 

Даремно я відпустив її вчора. 

Прокинувся я від того, що хтось стукав у вікно автівки. 

Це була усміхнена Софі. 

Я поспішно опустив його. 

- Що ти тут робиш? Тільки не кажи, що не їздив додому. 

- Ні, просто вирішив заїхати за тобою. Але не розрахував часу. Сідаєш? 

- Ну якщо ти вже тут, іти пішки було б дурнею. – Вона всілася на переднє сидіння біля мене і пристебнулася. Я усвідомив, що не спав усю ніч лише заради цієї миті. – Чого застиг, рушаймо, бо спізнимося. 

- А вітальний поцілунок? 

- Точно спізнимося. 

Вона нахилилась і торкнулась моїх губ, здається від цього доторку запалала шкіра. Їхати нікуди не хотілося. Хотілося лише бути поруч із нею. 

- Максе, відмирай. – вона потріпала мене по плечу, а я зглотнув. – Я чесно увечері обіцяю повторити. Якщо захочеш, звісно. 

Окрилений обіцянкою я натиснув на газ і ми нарешті виїхали. 

Увесь день я просто літав у передчутті вечора. Хоч і уявляв, як це буде, але її бажання зараз були на першому місці, тож я вже скинув декілька місць, куди б можна було піти. Але відповідь не приходила. 

Мене від цього нервувало, хоча я й розумів, що тиждень відсутності дається взнаки і їй потрібно позакривати робочі питання. 

На обід вона теж не вийшла, кинувши коротке повідомлення, що зайнята, а решту перегляне потім. 

Величезним зусиллям волі я таки перемкнувся на роботу. Адже її з успішним початком рекламної кампанії менше не стало. 

Тут ще й директорка обламала, попросивши залишитися і дещо завершити. Мене просто розривало, але не погодитися просто не було можливості. Якщо раніше я не міг нормально робити роботу, бо був не в курсі, то зараз просто не встигав. Потрібно було когось розумнішого за мого помічника. 

Я набрав Софі. 

- Привіт. Я знаю, що ти зібралася мене ігнорити увесь день, але я по роботі. 

“Я не ігнорую тебе. – втомлено промовила вона. – Здається, ти додав нам всім роботи. То що хотів?” 

- Мені б помічника. Подивися, чи це передбачено бюджетом. Бо якщо мені не дадуть ще когось, то я тут ночуватиму скоро. 

“Гаразд. І, Макс, я сьогодні на автомийку. І так багато пропустила. Айзек сердиться.” 

- Хіба не можна обійтися без цього? – Чхав я на Айзека, хай сам миє свої машини. 

“Мені потрібна ця робота. Я тільки позакривала свої мінуси, а вони знову з’явилися.” 

- Я тобі говорив, що телефон я назад не візьму. – розсердився на це, я навіть в дівчат на один вечір подарунків не забирав. Ще чого не вистачало. 

“Макс, мені все одно потрібна ця робота. Це питання самоствердження.” 

- Ми поговоримо про це окремо. – закрив я тему. – Ти зможеш сама добратися? 

“Звісно, думаю, що все буде гаразд.” 

- Може все ж таксі викликати? 

“Ти за кого мене маєш? – забурчала вона і я навіть уявив її незадоволений вираз обличчя.” 

- За дівчину, яка може сісти в машину до імбецила. 

“Не потрібно мене звинувачувати.” 

- Я і не звинувачую, а констатую факти. Може я заїду сьогодні за тобою після роботи? 

“Ти можеш, але романтики не вийде, я зазвичай сплю після цього без задніх ніг.” 

- Мені байдуже. Просто так спокійніше. Просто набери, як закінчуватимеш і я під'їду, ок? 

“Гаразд. Цілую.” 

- А краще б по–справжньому. 

Я поклав трубку, бо нам обом потрібно було працювати. 

Робота затяглась до сьомої, і лише потім я набрав Софі знову – вона “потішила”, що буде ще як мінімум до десяти. 

Я набрав Марка. 

“Ти прямо відчуваєш, коли пахне грошима, друже. – без привітань і поклонів видав він.” 

- Я просто хотів потренуватися, поки маю кілька вільних годин. 

“В тебе завжди був вільний час. Щось сталося? – я прямо відчув здивування в голосі Марка.” 

- Не те щоб, пам’ятаєш ту дівчину про котру я говорив? 

“Щеб пак. Ти тільки недавно мало не вбився через неї. – хихотнув він, от падлюка.”