46.

Макс  

Вранці я перерахував гроші, майже п’ять тисяч.  

Я присвиснув. Давно я стільки за вечір не косив. Та що там, такого взагалі не було ніколи.  

Шкода, що в банк не покладеш, будуть зайві питання – звідки вони взялися. Будуть на загальні витрати.  

Заховав у сейф за картиною, як і решту.  

Тішило ще те, що фейс лишився практично цілий і не доведеться пояснювати на роботі об який косяк я вдарився спросоння.  

Хотілося набрати Софі, щоб підвезти, але я згадав – вона з ним. Кулак сам полетів у стіну. Удар трохи протверезив. 

Настрій від отримання грошей був зіпсований.  

Ок. Раз так, потрібно буде вийти десь провітритися ввечері. Це зараз саме воно.  

На ранок Софі не було в офісі. Краєм вуха дізнався, що взяла лікарняний. 

Чомусь навіть не здивувався. 

Уява підкинула їх в ліжку – і це викликало абсолютну лють. Замість розробки графіків і розрахунку прайсу на кампанію я не міг вигнати її з думок. 

Ідея піти в спортзал і вбити там весь вечір тепер здавалась ще цікавішою, ніж провітритися. 

Тут ще й мама зателефонувала. Вміє підгадати момент, коли мені паскудно. 

“Макс, ти коли збираєшся брата забрати до себе? – старенька пісня...” 

Я був злий, тож нагадування про пройоб малого мене ще більше вивело з себе. 

- Мам, ти забуваєш, що він вже не маленький. Пацану двадцять один і йому пора відповідати за те, що вчинив. Буде йому урок. 

“Макс, досить вже сердитися. Він все зрозумів. – вона явно була не дуже задоволена.” 

- Як мої справи, я так бачу, тебе не цікавить. Чи голова зажила, чи роботу знайшов? 

“Звісно цікавить! – почувся мало не вереск у трубці. – Просто він живе в якійсь халупі...” 

- Мам, це не обговорюється. Я теж тут не завжди в царських умовах жив і важко працював, щоб заробити на житло. – Уточняти, що мене за це нормально били я не став. – Ви як з татом? 

“Та помаленьку. Я звільнилася з роботи. Хочу трохи відпочити. Може, я до тебе приїду? – Я просто застиг, уявляючи, як це все буде...” 

Мама щодня витирає пил і миє підлогу. Все пере, несе їсти мало не в рот, перевіряє, коли я прийшов, а ще – випитує від кого! Ні! 

- Ні! Ні я якому разі. Київ не місце для відпочинку. 

“Але ж Максе, я скучилася. Ми так давно не бачилися. – А ще вона щодня пилятиме за брата...” 

- Я приїду на Різдво, обіцяю. А зараз замовлю тобі путівку в Карпати. Обирай санаторій та скидай платіжні реквізити. Відпочинеш на справжньому чистому повітрі. 

“Але ж Максе... – вона явно не полишала своїх планів, але і я не збирався пускати матір на свою територію. Це не на вихідні, а бог знати наскільки.” 

- Нічого не хочу й слухати. Відпочинеш, і зможеш з новими силами підшукати собі заняття до душі. – Я зробив паузу, і додав. – І навіть не думай відмовлятися, бо Сашка я більше до себе жити не пущу. 

“Та не збиралася я... – почулась образа в голосі.” 

- Якщо не збиралася, то чекаю на реквізити санаторію. Хочу, щоб моя мама була здоровою. Тобі ще ж до онуків треба дочекатися. А Сашкові ого-го коло будуть. 

“Судячи по всьому, від Сашка я дочекаюся їх раніше. Гаразд, піду пошукаю той санаторій...” 

Здається, вона ще щось хотіла сказати, але зітхнула і поклала трубку. 

Щось мені підказувало, що ця розмова ще не закінчена. 

Але поки видихнув. Оце так поворот. Я люблю маму, але ну не двадцять чотири години на добу в своїй холостяцькій квартирі. Це ж ні голим не походити, ні подрочити нормально. А якщо когось надумаю привести, то ще й ховатися доведеться. 

А відпочинок в Карпатах мала плата за спокій, та й їй не завадить підлікуватися. 

Увечері я завернув до Марка на тренування. Неподалік від точки збору була будівля, де вони розмістили спортзал для бійців. Ходити туди не було обов'язковим. Кожен займався, де йому зручно. Але мені сюди було близько і заняття з Марком мали найкращий ефект. 

Він знав мої слабкі точки і вчив захищатися. А ще дражнив під час тренування. Це теж давало позитивний ефект, я потроху виробив нейтральність до висловів суперників. 

Кинути вирішив, як знайшов нормальну роботу. За квартиру лишилось віддати копійки, тож одного дня я просто повідомив про це Марка. Не скажу, що він був радий, але й не тримав мене. Лише інколи кликав на ставки і завжди підказував на кого краще поставити. В більшості випадків його поради спрацьовували і я йшов додому не з порожніми руками. 

- Привіт! – Марк ходив поміж вивішеними грушами і тренажерами. 

- Я писав тобі щодо тренування. Ти не відповів. 

- Аа, ще не читав. – Він нарешті підійшов і ми потисли руки з дружніми обіймами. – Хріново виглядаєш, друже. Тебе ж ніби вчора не дуже побили? 

- Я норм. 

- Це все через ту дівчину! Я вгадав! – він скорчив задоволену пику. – Тільки не кажи, що вона тебе відшила!? 

- Не зовсім. – я потріпав волосся. – Ми цілувалися вчора вранці та й вона була не проти. 

- Ха! Оце ти даєш. Але з чого ти взяв, що не проти? 

- По пиці не прилетіло... 

- Аргумент. І що пішло не так? Чому ти зі мною, а не з нею? 

- Бо вона поїхала тусити зі своїм колишнім. – визнати це було боляче. Мені не подобались такі відчуття. 

- Ти певен, що вона тобі потрібна? – Марк уважно глянув на мене, в його погляді було видно співчуття. Але я не хотів такого. 

- Вона ще мала й дурна. Їй тільки двадцять один виповнилося. Сьогодні. 

- Ну не дуже мала, але явно дурна. Хоча, може в них любов? 

- Я не знаю. Я набирав її, але відповів він... 

- А що вона каже? 

- Її не було сьогодні. Що ти хочеш, вчепився з цим допитом... 

- Я просто хвилююся за тебе. Ти ніколи не ліз на рожен, от як вчора. Не хочеться, щоб ти наробив дурниць. 

- Я майже в нормі. – Заперечив я, хоча насправді це було не так. – Пішли потренуємося. 

- Я бачу в якій ти нормі... – зітхнув друг. – Але що з тобою робити. Ходімо, намну тобі боки.