43.

Ринг вже не пустував, коли я приїхав на бої. 

Перші бійці розминались. 

Натовп був досить гучним, хоча це були здебільшого розмови, ставки, перепалки. 

Марк зустрів мене похмурим поглядом. Він був явно не задоволений моїм рішенням. 

- Макс, я не певен, що воно тобі треба. Емоції краще глушити ромом чи віскі, а не биттям морд. – Він перерахував гроші. – Давай ти сьогодні чемно поставиш на Блажко, виграєш дві сотні і підеш додому? 

- Брат, ти не розумієш. – Мене реально розривало. І з кожною хвилиною більше. 

Ранок, де був поцілунок, на який вона відповіла. Я вже накрутив собі планів. А потім вона їде з іншим... і спить з ним. Невже Костя правий, і вона справді шльондра? – Я ловлю себе на тому, що повторюю його слова. 

- Тільки не кажи, що це через діваху? – Марк насмішливо зиркнув на мене. – Максе, чи це ти? Запав на когось вперше в житті і бісишся? 

- Йди в сраку. 

- Сам йди. 

- Можна мені вийти на арену з Блажко? Хай він поб'є мені пику, щоб попустило. 

- Думаєш поможе? 

- Звідки мені знати. – Я гарячково озирав натовп в пошуках свого майбутнього суперника. 

- Може тобі треба з нею переспати і тоді попустить? 

- А тебе попустило? 

- Ага. Я вже сьомий рік жонатий, як ти помітив. На двох дітей попустило. 

- Тоді твої поради шкідливі скоріше. 

- Максе, Максе. Чекай тут, я пошукаю його, може погодиться. 

Я лишився сам і міг передумати. Зважити всі за і проти, адже форму я таки не набрав. Мало того, ще й кріпатура мучила від того, що почав займатись після довгої перерви. Але я сподівався, що бій виб'є трохи дурні думки. 

Марк повернувся зовсім швидко. 

- Нічого не буде, він не займається побиттями. Хіба ти ставиш крупну суму на себе. Лише тоді він згодний. – Марк глянув в сторону хлопця з яким я хотів битися. Той вишкірився. 

- Скільки? 

- Що скільки? 

- Поставити на себе треба? 

- Тисячу. 

- Всього-то-на-всього. – усміхнувся я. 

- Доларів. 

Тут я задумався, сума не те щоб велика, але втрачати її не хотілося. 

- Я згоден. – Випалив Марку, який від здивування відкрив рот, а потім кивнув Блажко. Сам здивувався. 

- Йди готуйся. Сподіваюсь, що мені не доведеться викликати швидку і зішкрібати тебе з рингу. 

- Ні в якому разі. 

Давно забуті відчуття – ринг під ногами, видавався кліткою, а я в ній звіром, який мав або вбити, або вижити. Іншого не дано. 

Звісно, я перебільшував, але бувало, що захоплювався і мене зупиняли. Якось не хотілось когось вбити насправді. 

Мій суперник, може, був худим, але м’язи були наче струна. Я вже бачив його тактику і знав, що шансів мало. Він наблизився. 

- Слухай, чєл, я не займаюсь побиттями, може передумаєш? – Він злегка зневажливо глянув на мене. 

Це зачепило і я загорівся ще більше. Тепер я не лише хотів отримати по морді, а й добряче дати здачі. 

- Я теж, якщо що. Те що я не виходив деякий час на ринг ще нічого не означає. 

- Форма – наше все. 

Сперечатися не було сенсу і я відійшов в свій куток. Публіка де–не–де вигукувала його ім’я. Не дивно. Він перемагав останнім часом частіше, ніж програвав, тож було за що. 

Я знову згадав Софі, каскад рудого волосся, її білосніжну шийку. І те, що вона відповіла на поцілунок. Злість затопила мене по вінця. Ненавиджу все це. Мені було байдуже, виграю я чи програю. Хотілося лише одного — щоб хоч на кілька хвилин у голові стало тихо.