41.

Першим, що я зробила, це нахилилася і розблокувала двері кнопкою на панелі. І одразу відкрила їх. 

Він все ще лежав непритомний в тій же позі і здається, не дихав. 

Я його вбила? У мене почалась паніка, руки затрусились. Було страшно торкатись його. А може він вдає непритомного? Але вибору не було і я торкнулася вени на шиї. Пульс був. Мій судомний видих полегшення був голосніше дощу на вулиці. 

Я вхопила сумочку і покинула авто. 

Потрібно було якнайшвидше зникнути звідси і я побігла в першу ліпшу сторону. 

Над головою голосно гримнуло і з неба ливануло ще сильніше. 

Вода вже почала текти по тротуару суцільним шаром і за лічені секунди повністю затопила туфлі. Та й легкий літній одяг став мокрим миттєво. 

Я оглянулась – незнайома вулиця і куди йти, лишалося лише гадати. Користуватись мобільним в грозу страшно, тож я відкинула цю думку. 

Вулицею їхали автівки, але зупиняти їх було не менш страшно, ніж повертатись до Кості. 

Почало ставати холодно і на очі вийшли злі сльози. 

Та за що!? Я просто хотіла нормально провести сьогоднішній день, щоб підвести підсумки за прожитий рік, придумати нові плани. Але зараз я була серед незнайомої вулиці поряд з парком. Сховатись нікуди, погода здавалося вирішила добити мене і дощ почав лити ще сильніше. 

Тупнула ногою з пересердя і зламався каблук. 

Бляха! Прекрасний подарунок на день народження. 

- Ти сама винна. Знала, що так буде! 

- А може й не було б!? 

- Не бреши сама собі. Досить довіряти покидькам! 

- Та ти що, яка мудра знайшлася, де ти була раніше? 

- Ти щоразу віриш, що саме цей буде іншим. 

Якби хтось почув мій монолог, то вирішив би що в мене не в порядку з головою. Мабуть, так було й насправді. 

На моє полегшення далі починалась житлова вулиця і я побачила міні-маркет, до якого кинулась наче потопельник до рятувального круга. Добре, що ще не зачинено. 

Всередині мене огорнуло тепло, але тремтіти менше я не стала. 

Продавчиня оглянула мене не дуже добрим поглядом, але змовчала. 

Привітавшись, я почала діставати з сумочки мобільний... Але його не було. Я двічі перерила сумку. Аж потім згадала, що тримала його в руках і впустила, коли Костя почав лізти. 

- Може, тобі чогось гаряченького? Я безкоштовно зроблю. – Озвалась продавець. – Все ж на вулиці лл’є сильно. 

- У мене є гроші, пані. Просто потрапила в неприємну ситуацію. – Я з надією кинулась до неї, незважаючи на її допитливий погляд. – Чи не могли б ви викликати мені таксі? Я оплачу все. 

Витягла гаманець і з нього гроші. 

- Та заспокойтеся, дівчино, викличу я вам таксі. 

- Я телефон загубила... І додому б, бо застужусь ще. 

- Воно і видно. Давайте-но, попрошу зятя, хай вас відвезе замість таксі. Бо без телефону, не дай бог, що піде не так. А дівчині сьогодні небезпечно отак їздити. 

- Хай буде. 

Поки вона телефонувала я зважувала всі за і проти. Але може й краще, що так. Адже невідомо ще, хто приїде за викликом і чи не буде він гірше Кості. Скільки таких випадків в новинах трапляється. 

Починало бити ознобом і я спробувала обняти себе, чим зробила ще гірше, бо тільки ще більше притисла холодний одяг до шкіри. 

Тим часом продавчиня закінчила домовлятися і зробила мені чай. 

- Він скоро буде. А що сталося? 

- Просто невдалий вечір. – Не розповідати ж їй, що тільки-но мій колишній мало не згвалтував мене і я вирубила його шокером? 

Зараз я хотіла додому, а не у відділок. Тим більше, Костя не стане звертатись туди сам - заборона на наближення до мене все ще діє. 

- Зрозуміло. – підтримуюче посміхнулась вона. 

- Дякую за чай. Скільки з мене? 

- Та ти що, вже якось і без грошей буде. – трохи відійшла вона, а їй ще калюжу з-під мене прибирати. Я вийняла і поклала кілька гривень, так щоб точно компенсувати вартість. 

Потрапивши додому і опинившись під дверима я зрозуміла одне, мої пальці настільки закоцюбли, що я не могла відкрити замок на сумочці, щоб дістати ключі. 

Довелося дзвонити і будити Агнес. Ніби й не так пізно було, але вона любила покимарити. 

- О боже, що з тобою сталося? – подруга з ошелешеним обличчям відкрила двері. 

- Невдало відсвяткувала день народження з колишнім. – процокотіла зубами я, переступаючи поріг. 

- Оце вже ті колишні. Роздягайся і у ванну, швидко. Решту розкажеш потім. Зараз зварю тобі глінтвейну. 

Вона допомогла скинути промоклий, прилипший піджак і навіть розстебнути ґудзики на блузі. 

- Ееее. – я спробувала відбиватися, коли вона полізла до бюстика. 

- Мила, я може й бісексуалка, але ти мені не до смаку, - реготнула Агнес, остаточно звільняючи мене від мокрої білизни і накидаючи сухий рушник. 

- Ну ось, ще спідниця і можеш залазити. 

Поруч вже парувала тепла вода у ванній. 

- Щоб я без тебе робила? – заікаючись промовила їй. 

- Оу. Залізла б у ванну одягнута, ось і все. 

- Ха-ха. Я навіть би не відкрила дверей...