35.

Софі 

 Робочий день добіг кінця і я вже вийшла з бізнес-центру, щоб йти додому. Але мене чекав сюрприз. Дуже неприємний сюрприз. 

Костя. 

Він спирався на свою беху і крутив ключі у руках. Було видно, що його бере нетерплячка. 

Те, що він знайшов мене, було дивно, і страшно водночас – по спині пробігли холодні мурашки. 

Треба поставити нарешті крапки над «і». Хоча, я вже їх ставила. Але здається, що йому мало. 

Я впевненим кроком підійшла. 

- Що ти тут робиш? 

- Де твоє привіт? Слова про те, що сумувала? – почав він з маніпуляцій. 

- Їх немає і не буде. Мабуть, тому що я не сумувала. 

- Ну звісно, я був тимчасовим етапом. Покористувалась і викинула. Знайшла собі нового йобаря, чи не так? Хто він!? 

- Та ти хворий, Костя. 

- Що ти сказала? - він визвірився, таким я ще його не бачила і хотіла ступити крок назад. 

Але, він вхопив мене за руку, а потім пхнув на землю. Я почула тріск тканини, а ще боляче вдарилася об авто обличчям. Аж заніміло. 

Раптом хтось підхопив мене під руки і почав піднімати. 

- Софі, ти ціла? 

Я впізнала його голос і розгублено подивилася на Макса. 

- Ось, я був правий, – пролунав єхидний переможний голос поруч. – Ти таки справді шльондра. І з ним вже встигла переспати? 

Невже вони незнайомі? Сашко дружить з ним зі школи. 

Макс лишив мене стояти і обернувся до нього. 

- Я знав, що ти гнилий, але не думав, що настільки, щоб образити дівчину. 

- Макс, та вона ж ще та штучка, задурила й тобі голову. – спробував повернути ситуацію в свою користь Костя. 

Але він вхопив мого колишнього за піджак і добряче струснув, наче він не був з ним майже одного зросту. 

- Ще одне криве слово і пошкодуєш. 

- Сашко знає, що ти з нею злигався? – Не переставав Костя. – І як вона тобі в ліжку? Гаряча? 

Кулак Макса після цих слів врізався йому в щелепу, а потім ще раз. 

Цього разу Костя полетів на землю сам, не зводячи з нього переляканого погляду. З носа потекла кров. 

Він обернувся до мене і вхопив за руку. 

- Ходімо звідси. 

- Якщо ти думаєш, що я тобі це спущу – то помиляєшся. – зашипів Костя. 

Тепер я знала, що це не кінець. Дурне передчуття охопило мене ще більше. 

- Тільки спробуй. – Обернувся Макс до нього. – Думаєш, тільки в твого баті зв’язки? Не наривайся. 

Он воно що, таки зв’язки... Тільки де? 

Сама потягнула рятівника в бік. 

Ми відійшли в іншу сторону бізнес-центру і він посадив мене на лавку. 

- Дай гляну. – він повернув мою голову, але я його спробувала зупинити. 

- Я сама, зараз тільки видихну. 

- Ну ні, сиди. Нікуди не йди, я миттю. 

Лишившись одна, я заплакала. Костюм зіпсовано, обличчя зіпсовано, і найгірше – він знає де мене знайти. 

Я просто не знала, що з цим робити. Доросле життя виявилося набагато більш неприємним, ніж я очікувала. 

Жалість до себе не найкраща риса, але зараз мені не вистачало сил ні на що інше. 

Коли Макс повернувся, то підійшов до мене і розклався на лавці. Купа медикаментів мене вразила, але не зупинила потік сліз. 

- Покажи-но, зараз ми обробимо і ти одразу станеш такою ж красунею, як і була. 

Він сюсюкається зі мною, чи що? 

Вмочив в якийсь розчин вату і акуратно промив ранку. 

Так не піде. Якщо ти плакатимеш, я не зможу обробити рану. 

- Вибач. Я взагалі рідко плачу. Просто прорвало. 

Я спробувала витерти сльози. 

- Не розумію, як ти взагалі могла зустрічатися з цим імбецилом. 

- Ми тусувалися в одній компанії, якось вийшло. – пояснила йому. 

Але він знайшов відповідь сам собі. 

- Розумію. Та й мала ще ти, досвіду не маєш. 

То от як він ставиться до мене, – думала я, поки Макс обробляв рану. – Як до нерозумної малої. Мабуть, так і є, я ж однолітка його молодшого на сім років брата. Це зачіпало. 

На мить наші очі зустрілися – виявляється, вони в нього карі, темні, наче шоколад. 

- В аптеці дали протизапальні таблетки і мазь. Вип’єш вдома, щоб не було запалення. – перервав мої роздуми він. 

- Чому ти це робиш? – запитала я. – В тебе через мене купа проблем. 

- Ти перебільшуєш. Це так, невеличкі проблемки. – він усміхнувся мені, так що в якийсь момент серце пропустило удар. – Так навіть цікавіше. Буде що онукам розповісти. 

- Як тебе вмили керхером? – спробувала пожартувати, але скривилась від болю. 

- Обережно. Ти ж напишеш заяву в поліцію? 

Я уважно глянула на нього. 

- Хто мені повірить? 

- Тут камери, а ще є я як свідок. 

- Тобі самому прилетить за побиття. 

- Хай прилітає, чи ти пропонуєш стояти і дивитися, коли тебе б’ють? 

Врешті довелось зателефонувати Айзеку, що мене не буде, а самій їхати у відділок. Макс сам відвіз і прослідкував, щоб все було зроблено, як потрібно. Дав свідчення і чесно розповів всі деталі. 

Користі з цього мало, але може хоч суд заборонить йому наближатися до мене. 

На квартиру мене теж підвозив Макс. 

- В непоганому місці знайшла. – роззирнувся він довкола. – Район відносно безпечний. Давай, проведу до квартири. 

- Краще не варто. – я почувалась ніяково, він увесь вечір витратив на мої проблеми. 

- Ти не подумала, що він міг дізнатися не лише місце роботи? 

Я була приголомшена цією думкою. 

- Ти не можеш охороняти мене увесь час. 

- Ні, але сьогодні тобі і так дісталося з лихвою. 

Він таки настояв на своєму і піднявся прямо до дверей. 

- Бачиш, тут пусто. 

- Це добре. 

Він зупинився біля мене і завів пасмо волосся за вухо, хоча в цьому не було сенсу. Воно одразу стрибнуло йому в руку і він мимоволі потягнув за нього. 

- Ти можеш мені зателефонувати, коли побачиш його. – мовив хриплим голосом Макс.