34.

Макс. 

Перша нарада пройшла успішно. Мене там представили. Ну і ще багато питань виносили на обговорення, які мене мало стосувалися. 

Тож одним оком позирав на “пані з керхером”, а іншим – в телефон. Мілана переображалась і запрошувала провести вечір разом. 

Мені то подобається час від часу перетнутися і перепихнутися з нею, але до серйозних стосунків я не готовий. Тож сподіваюся, вона нічого зайвого собі не напридумувала. 

Сам не помітив, як знову перевів погляд на неї.  

Софі сиділа в кутку стола якась не така. Де та гордячка, що проігнорувала мене годину тому? Я замилувася локонами, які сяяли на білосніжному тлі. Наче мана якась. Протер обличчя руками. 

Чого мене має цікавити якась малявка, окрім двох причин: помста чи перепихон? Жодних поблажок. 

Макс, ти вже вділив їй місце в списку кандидаток? – пролунав єхидний голос з середини. – Будеш мстити, вона тобі не дасть. 

Я заплющив очі. Видихнув. Забув. 

Після наради до мене знову підійшов Ден. Цього разу вже без зайвих виїбонів. Все ж ми не друзі, а після першого його зальоту в кабінет, його шанси в нулях. 

- Мені потрібно все що є про продукцію компанії і про минулі маркетингові ходи. Я перебрав документи, але не всі. 

- Гаразд. Ще щось? – Він переступив з ноги на ногу. 

- Так. Поводься адекватно. Будь кого можна замінити. 

- Тебе теж. 

- Не сперечаюся. 

Не дивно, що показує зуби. Побачимо, хто кого. 

Я мовчки вийшов з приміщення разом із усіма. 

Робочий день був абсолютно виснажливий. Приступати на новому місці завжди важко. Але вибір невеликий. Думка про те, що сьогоднішній вечір буде краще за вчора надихала. Зараз в душ і розважусь. Це надало сил, я закрив ноутбук і за ним кабінет. 

Дівчина з рецепції спробувала затримати мене, але я чемно побажав їй гарного вечора. Те, що вона не мій стиль не означає, що варто палити мости. 

На стоянці чекало авто. А поряд із сусіднім Софі з якимось хлопцем. 

Всередині піднялась хвиля незрозумілої злості. З чого б це? 

Я пришвидшив крок, але те, що почало відбуватися на моїх очах змусило перейти в біг. 

Співрозмовник Софі вхопив її за руку, викрутивши і вкинув на авто. 

Я підбіг надто пізно, вона вже була на землі. 

- Софі, ти ціла? 

Вона розгублено подивилась на мене, поки я допомагав їй піднятися. 

- Ось, я був правий, - пролунав єхидний голос поруч. – Ти таки справді шльондра. І з ним вже встигла переспати. 

Голос такий знайомий, підвів голову – це був друг Сашка, Костя. Ніколи мені не подобався. 

Я лишив Софі стояти і обернувся до нього. 

- Я знав, що ти гнилий, але не думав, що настільки, щоб образити дівчину. 

- Макс, та вона ж ще та штучка, задурила й тобі голову. 

Мої руки мимоволі опинились на комірі піджака і я щосили тріпонув його. 

- Ще одне криве слово і пошкодуєш. 

- Сашко знає, що ти з нею злигався? – Не переставав Костя. – І як вона тобі в ліжку? Гаряча? 

Я не витримав і мій кулак полетів йому в щелепу, а потім ще раз. 

Цього разу Костя полетів на землю сам, перелякано дивлячись на мене. З носа потекла кров. 

Я сплюнув біля нього. Гнида. І вистачило розуму вдарити дівчину! 

Макс, треба попрацювати над ударом, бо цілив по зубах. Емоції не твоє. 

Я обернувся до тремтячої дівчини і вхопив за руку. 

- Ходімо звідси. 

- Якщо ти думаєш, що я тобі це спущу, то помиляєшся. – зашипів Костя. 

- Тільки спробуй. – Обернувся я до нього. – Думаєш, тільки в твого баті зв’язки? Не наривайся. 

Софі сама потягнула мене в сторону. 

Ми відійшли в інший бік бізнес-центру і я всадив її на лавку. 

Від білого костюма була руїна, це падло встигло його подерти. Але найгірше із самою дівчиною – на вилиці розцвітала немаленька гематома, і навіть виступила кров. 

- Дай гляну. 

- Я сама, зараз тільки видихну. 

- Ну ні, сиди. Нікуди не йди, я миттю. 

Я рвонув у найближчу аптеку повністю ігноруючи повідомлення, які почали приходити на телефоні. 

Добре, що знайшлася одна поряд. 

Я скупився дотримуючись порад аптекаря і мало не бігом рвонув назад. Сподіваюся, їй не спала супергеніальна ідея кудись піти. 

Але ні, вона сиділа на лаві і плакала. Я зупинився, не розуміючи, як мені діяти. Але рана на обличчі протверезила мене. 

Я підійшов до неї і розклався поруч, повністю ігноруючи сльози. 

- Покажи-но, зараз ми обробимо і ти одразу станеш такою ж красунею, як і була. 

Я вмочив в якийсь розчин вату і акуратно промив ранку. 

- Так не піде. Якщо ти плакатимеш, я не зможу обробити рану. 

- Вибач. Я взагалі рідко плачу. Просто прорвало. 

- Не розумію, як ти взагалі могла зустрічатися з цим імбецилом. 

- Ми тусувались в одній компанії, якось вийшло. 

- Розумію. Та й мала ще ти, досвіду не маєш. 

Я обробив рану і кров перестала йти. 

- В аптеці дали протизапальні таблетки і мазь. Вип’єш вдома, щоб не було запалення. 

- Чому ти це робиш? – різко запитала вона. – В тебе через мене купа проблем. 

- Ти перебільшуєш. Це так, невеличкі проблемки. – я усміхнувся їй, щоб підтримати. – Так навіть цікавіше. Буде що онукам розповісти. 

- Як тебе вмили керхером? – вона спробувала усміхнутись, але скривилась від болю. 

- Обережно. Ти ж напишеш заяву в поліцію? 

- Хто мені повірить? 

- Тут камери, а ще є я в якості свідка. 

- Тобі самому прилетить за побиття. 

- Хай прилітає, чи ти пропонуєш стояти і дивитися, коли тебе б’ють? 

Що казати... Замість хорошого сексу після побачення я поїхав у відділок. 

Ці рицарські замашки доведуть тебе, Максе.