33.

Софі 

Макс бісив, але додатково сотня баксів приємно гріла кишеню. Втрачати роботу не хотілося, але й спускати все Айзеку з рук, щоб він перестав мене поважати – ще більше. Тож компроміс мене майже влаштував. А помитий фейс Петренка-старшого дуже потішив. І я явно зіпсувала йому щось важливе. 

А нічого було нариватися. 

Вчорашній вечір міг би закінчитися добре, якби не чергове повідомлення від Кості. Я вже перестала сприймати їх серйозно. Пише і пише. Якщо Сашко мовчатиме, то звідки йому знати, де я? Не в СБУ ж він працює. 

Я одягла яскраву малинову блузу і білий брючний костюм, які неймовірно мені пасували. Сьогодні якась нарада, де я маю бути присутня. Навіщо, незрозуміло. Я ж просто наймаю людей. 

Стільки захоплених поглядів, як сьогодні, я вже давно не ловила. 

Сергій аж спіткнувся на вході. А я посміялася з цього. Хоча він мені подобався, але ж одружений, і старший. І щось мені здавалося, що не все в них так просто з пані Аліною. Але свої підозри я заховала поглибше. 

Але ближче до обіду від Кості прилетіло ще одне повідомлення: «Спекотно сьогодні в столиці». 

По спині пробіг холодок. Я тремтячими руками набрала Сашка і як на зло, він не взяв трубку. 

Хотілось десь зникнути з цього приміщення, бо від паніки стало надто душно. Тож я вийшла в коридор, навпроти йшов Макс, він навіть намагався щось сказати. Але мене настільки стривожило останнє повідомлення, що я просто пройшла повз. Мені вже було байдуже на наші чвари. На те, що хтось щось колись казав.  

Чого хоче Костя? Я нічого в нього не взяла, просто пішла. Інколи я приймаю рішення дуже швидко, але чого чекати? Все ставало тільки гірше. 

Я зробила собі каву і сіла в столовій. 

Спогади нахлинули, як хвиля. Наш перший раз, моя ніяковість, адже ми були друзями. Побачення, від яких я спочатку відмовлялася. 

А потім Костя запропонував пожити разом. Краще б я слухала свою інтуїцію. Але всі були такі раді за нас. Адже то новий етап, зміни, серйозність. 

Чомусь, мабуть, через те, що юна, що мені важлива думка інших, чи через те, що хотіла щастя не менше інших я погодилася. 

Спочатку все було прекрасно. Ми разом готували, прибирали, планували побут. 

Більшість рішень ухвалював Костя, бо саме з його зарплати це все купувалося, але мені це не муляло. 

А наше інтимне життя приносило масу задоволення. Він – один з небагатьох міг довести до оргазму. Інколи ми кохалися стільки, що наступного дня в мене не було бажання нікуди виходити, і сил теж. Тоді ми прогулювали пари. 

Його бісило, що мої подружки пишуть мені в такі ранки, щоб перепитати, де я. Але ж це нормально. 

З часом такі прискіпування стали частіше, але я не звертала уваги, пояснюючи це ревнощами. 

Коли він вибирав мені одяг – пояснювала турботою. Коли почав забороняти косметику – теж. 

Викинута туш в той момент не викликала жалю, адже я дбала за зір, як він запевняв. 

Через трохи я намагалася догодити настільки, що перестала нормально спілкуватися з дівчатами, сиділа вдома і навіть до батьків рідко їздила. 

Але все ставало дедалі гірше. Чисті емоційні гойдалки. Вночі секс і задоволення, вдень – негатив та критика... 

Я навіть не помітила, коли перестала бути собою. 

І найстрашніше – тоді мені здавалося, що так виглядає кохання. 

Кава закінчилася, а я все ще не могла повірити, що я деінде, і мій світ не замкнувся. 

Телефон пілікнув, але бажання дивитись що там, не було. Потім я вже згадала, що цей - робочий. На ньому висвітилося сповіщення про нараду. Ну що ж, пора кидати нюні. 

Але думка про те, щоб написати заяву в поліцію вимальовувалася дуже чітко. Тільки які я їм докази надам? Повідомлення, в яких немає конкретних погроз? Це ж ще не сталкерство.

Як ви думаєте, чи зіграє ще свою роль Костя? І які будуть його дії?