28.

Софі 

Дзвінок Сергія застав мене зненацька. 

Я якраз дооформлювала доки про переведення з посади на посаду. Вперше, а все вперше зазвичай складно, інакше ти робиш щось не так. 

Кинувши роботу, я кинулася до директорки, ще й секретар натякнув, що зла. Але я не розуміла чому. 

Все ж намагаюся добре робити, викладаюсь максимально. Чи хтось уже нажалівся?  

Я сама не своя, ввійшла в кабінет пані Аліни, вона щось робила за ноутбуком. 

- Софі, добре, що зайшла. 

Але сісти не запропонувала, це не дуже добре. Павло казав якось, що це означає – будеш отримувати за щось прочухана.  І ось настав цей «зоряний» час. 

- Ви мене кликали? 

- О, звісно. – Вона склала руки перед собою. – Запитати, як тобі працюється. 

- Ще важко, але я намагаюся встигати. 

- Щось не схоже. 

Я похолола, стало вкрай неприємно, адже я й справді викладалась на повну. 

- Ти так старанно працюєш, що аж анкети нормальних кандидатів летять у кошик. – он воно що... – Цікаво, і скільки ти ще так провела працівників повз нас? 

- Одного. Всього одного. 

-Щось не віриться. – пальці пробарабанили по столу. 

- Чому ж, це той самий з ким у мене був конфлікт через житло. Навряд чи нам було б добре працювати разом. 

- І ти вирішила, що ти чимось краще за нього? – Вона нахилилась і уважно подивилась на мене, а всередині все перевернулось. 

- Ні. Я знаю, що зробила неправильно. І якби довелося – зробила б так ще раз. 

Ех, плакав мій офіс, переберусь на автомийку. 

- Зрозуміло. Гаразд, що зроблено, то зроблено. – Якось дивно махнула вона рукою і я майже видихнула. – Тільки перед тим, як щось таке вчверити наступного разу, скажи мені. І ще, там в приймальні сидить хлопець, це наш новий менеджер з реклами. Дала йому випробний термін, тож оформи сьогодні. 

- Добре, пані Аліно. 

Те, що моя помилка вилилась лише в невеличке зауваження – неймовірна удача. 

Я подякувала і вийшла в приймальню. Автоматично сперлася на закриті за спиною двері і полегшено видихнула. 

- Що там? – Сергій запитав з-за столу. 

- Та все добре. Ти не бачив, де наш новий працівник? 

- Так ось же. 

Він показав на стільці з іншого боку. 

Краще б я туди не дивилась... 

Там сидів той самий, чиє резюме я видалила і за кого отримала прочухан. Його обличчя було не надто щасливе, мабуть, впізнав. 

Небеса, за що мені це? 

- Ти! – Він підвівся зі стільця. – Ти що переслідуєш мене? 

- Боюсь, все виглядає трохи навпаки. – Я миттєво пішла в захист. – Так тобі ще потрібна робота? 

Було видно, що сердитий, мало обличчя не перекосило. 

- То ходімо, оформлю. Стояти тут і грати в гру «передивись» не маю часу. 

Я мовчки покинула приймальню, а він – пішов за мною... 

Цікаво, чому не передумав і що такого могло статись за кордоном?  

Та й як ми будемо працювати поряд. Мені не хотілося, щоб деталі нашого знайомства стали відомими ще комусь. 

- Чому ти це зробила? – пролунало в спину біля мого кабінету. 

- Думаю, ти і сам маєш здогадатись. – обернулася до нього. Він стояв надто близько. Я відчувала запах парфумів і навіть його дихання на шкірі. Наші очі зустрілись. 

- Я не збирався викликати поліцію. 

- А я не знала, що ти не знаєш. – повторила я раніше сказане. 

- Сашко вміє приховати деталі. 

Тих пів метра були занадто близько, і занадто інтимно. Я бачила кілька його фото, але не думала наскільки привабливий в мого друга брат. 

- Нам краще зайти в кабінет. – я намацала ручку рукою. – Документи самі себе не підпишуть.