27.

Макс 

Мені сподобався бізнес-центр, де розміщений офіс, куди я йшов на співбесіду. Не надто пишний, але сучасно та лаконічно. Саме воно. Обіцяна зарплата не найвища на ринку, але покриє потреби з лихвою, ще й лишиться. 

Сам офіс теж цілком нормальний. Не виглядає як шарашкина контора. 

Якщо вже сидіти в офісі по вісім годин, то хоча б не в сараї 

Але не це головне. Начальниця – жінка. Не те, щоб я був дуже проти, але мені це подобалося середньо. 

А коли я потрапив до неї в кабінет, стало ще менше. Ну не можу я нічого зробити із собою – мене вабить до красивих жінок. А ця була саме така! 

Витончена, з ідеальним макіяжем, стильна. В мене мало слюнки не потекли, але я вчасно підібрав щелепу. 

Співбесіда мене порадувала. Нічого складного для мене. Зі всім я вже працював, тож впоратися із завданнями було досить легко. 

- Ну що ж, ви нам підходите, але є одне питання, котре мене турбує. 

Вона уважно глянула на мене постукуючи ручкою по столу. Я напружився і зайняв вичікуючу позу. 

- Від попередніх роботодавців у вас є непогані відгуки. Але не від усіх. Що сталося з минулими? – Вона відкинулась на стільці і вичікуюче поглянула. 

Що сказати? Збрехати не вийде, бо цю інформацію легко перевірити. Я прикинув, які карти в мене є... 

- Мізогінні висловлювання. 

- Перепрошую? – Вона здивовано поглянула на мене. 

- Саме так. Справа в тому, що я невдало пожартував. І нічого такого насправді не мав на увазі. Але це почула людина, якій я перейшов дорогу і наступного дня на мене подали офіційну скаргу. Звісно, слухати мене ніхто не став, просто звільнили. 

- Зрозуміло, – замислено мовила вона. – Що ж, мені щиро хочеться вам вірити. Тож, я просто дам вам шанс. Проте, очікую від вас більше стриманості. 

Я фактично просіяв, така хороша вакансія і, вважай, моя. 

- Щиро дякую. 

- Якщо ми спрацюємось, тоді я сміливо зможу сказати,  що знайшла вас на смітнику, – напівжартома мовила вона. 

- Це як? – Не дуже зрозумів я, це невдалий жарт чи що? 

- Дивно, але моя рекрутерка відправила ваше резюме в кошик. Гаразд, не про це зараз. Викличу її, щоб оформила вас. Документи маєте? 

- Звісно. 

- Чудово. Зачекайте в приймальні. – вона обернулася до телефону і кудись набрала, поки я виходив. – Сергію, негайно виклич Софі. – почув я в спину. 

Приймальня була величенька, з рядом крісел. Секретар – чоловік. Так, навіть простіше. 

Я сів на вільний стілець, поки той робив дзвінок. Дістав смартфон, щоб перевірити повідомлення, але не встиг... 

Стукіт каблучків застав мене зненацька, як і їх власниця, з неймовірним каскадом рудого волосся. Її витончена фігура, здавалося, була ідеальною, а ніжки – взагалі вище всіляких похвал! 

Але вона не те, що не привіталася, вона навіть не глянула в мій бік, поки в моїх штанях уже все було на старті. Блядь. Ще цього не вистачало.  

- Що там сталося? – запитала вона в секретаря. 

- Вона не дуже задоволена, – відповів він. – Тож тримайся. 

Здається, працювати тут буде значно цікавіше. Після цього вона увійшла в кабінет, а я лише й зміг видушити з себе: 

- Хто вона?