24.

Софі 

Я все ще сиділа на кухні, в кімнату йти не хотілось. Якось було страшнувато лягати спати в новому місці. 

Кухня виглядала так, ніби тут давно ніхто нічого не міняв. Старі шафки, трохи перекошені дверцята, плитка з тріщинами. Але зараз це було моє місце. Тимчасове чи ні — вже інше питання. 

Гроші. Це слово сьогодні крутилось в голові, як заїжджена платівка. 

Зарплата, яку мені обіцяли, ще вчора здавалась нормальною. А сьогодні — смішною. Особливо після оренди, продуктів і ще купи дрібниць, які раптом стали необхідними. 

- Прекрасно, Софі, — пробурмотіла сама собі під ніс. — Нове життя, нові можливості… І мінус на картці. 

Двері тихо скрипнули. 

- Ти завжди сама з собою розмовляєш? — пролунало з порогу. 

Я підняла голову. Агнес стояла, спершись на ручку, з тією ж своєю напівсерйозною, напівіронічною міною. 

- Це я ще стримуюсь, — зітхнула я. — Насправді, там цілий оркестр. 

Агнес хмикнула і зайшла на кухню, відразу потягнувшись до чайника. 

- Що п’єш? 

- Какао. Але його вже немає. — Я зовсім не сумувала за цим пійлом. Чомусь було гидко. 

- У тебе таке обличчя, ніби ти потребуєш чогось більш підходящого, — кинула вона і налила собі води. 

- Це ти про воду? — Я іронічно глянула на склянку. 

- Ким працюєш? — раптом запитала Агнес. 

- Менеджером з підбору персоналу. 

- Непогано. І як перспективи? — Вона сперлась на тумбочку біля плити. 

- Та ніби нормальні. Обіцяють, що з часом буде краще... 

- І ти їм віриш? — пирхнула вона, аж вода потекла по підборіддю. 

- Та трохи. Врешті, мені ще жодного разу не збрехали. Тільки... Справа не в них. Просто в мене вийшов неочікуваний переїзд трохи раніше, ніж я планувала. Тепер трохи сутужно з грошима. А в батьків брати не хочеться. Треба якось до зарплати протягнути. 

- Знайомо. 

- Я серйозно, сьогодні сиділа і рахувала. І якщо щось піде не так — я або не їм, або не їм. Вибір шикарний. 

- Ну, ти ще можеш не спати, — кинула Агнес, сідаючи навпроти. До чого тут сон, не дуже зрозуміло. — Це теж економія. 

Дивна вона. Мої розмови з самою собою здавались вже зовсім буденними. 

- Дякую, я подумаю, — скривилась я, вона явно нічим мені не допоможе.  Ну й не варто було розраховувати на когось. Вже он поклалась на одного... Може, в нього грошей стрельнути? 

Агнес зробила ковток зі своєї чашки і уважно глянула на неї. 

- Тобі підробіток потрібен? 

- Потрібен. Тільки де його взяти? Це ж треба так, щоб після роботи і я встигала добратись туди.  

- Є варіант, — спокійно сказала Агнес. 

Я підняла брову. Цікаво, що ж вона видасть... 

- І який? 

- Недалеко звідси є автомийка. Невелика, але сучасна. Вона належить одному хлопцю… Айзеку. Він постійно шукає людей, бо текучка. 

- Автомийка? — Я мало не зареготала, але стрималась, щоб не образити. — Я, звісно, багато чого вмію, але мити машини… 

- Не перебільшуй, — перебила Агнес. — Це не квантова фізика. Вода, губка, трохи терпіння. І гроші — щодня. Принаймні, в ті дні, коли виходиш. Скільки намила — стільки отримуєш. 

Я задумалася. 

- І що, прям нормально платять? 

- Нормально, навіть як для постійної роботи. Просто всі хочуть в офіс, а не мити чужі автівки. До речі, якщо Айзеку сподобаєшся — може платити тобі більше. 

- Це як так — сподобаєшся? — примружилась я. — Ти про роботу чи про щось інше? 

Агнес посміхнулась куточком губ. 

- Розслабся. Він нормальний. Просто… Харизматичний. 

- О, почалось, — я закотила очі. — Харизматичні хлопці в моєму житті закінчуються погано. Он від одного ледве втекла. 

- То таке, ніхто тебе ні до чого не змушує. Врешті це лише робота. 

Автомийка, як ідея мене не дуже тішила. Але поки нема інших варіантів. 

Звучало не як мрія, але як вихід. 

- І далеко це? 

- Хвилин десять пішки, — відповіла Агнес. — Можу завтра показати. Врешті я сама туди на підробіток піду. Ходжу тричі на тиждень, але для мене це скоріше шанс познайомитись з крутими хлопцями на дорогих авто. 

Я повільно кивнула. Хлопці на дорогих авто... Прямо як Костя. 

- Добре… Я подумаю. 

- Думай швидко, — знизала плечима Агнес. — Там місця довго не тримають. 

- Ага, сама казала текучка. 

- Але вклинитись важко. Тобто поки ти надумаєш, то вакантне місце буде зайняте. А на вечір, до речі, більше працівників треба... Скажу по секрету... Є шанс відбити квартплату за тиждень роботи, а це немало. Є такі, що дають на чай зверху... 

- Ти ж не займаєшся там... це й во... 

- Проституцією? — засміялась Агнес. — Звісно ні. Це банально. Але буває знаходжу чергову жертву для відносин. Все ж краще, коли в хлопця є гроші на каву і він не ниє тобі увесь вечір, що ти тарілочниця. 

- Он як... - я офігівала від її рівнів. 

- Тільки не кажи, що ти цнотлива. Бо якщо так, то я пішла спати... 

- Та ні. — Я вже по-іншому подивилась на Агнес. — Просто я не звикла з чужими обговорювати ці теми. 

- Нам жити разом, — відрубала вона. - Тож я хочу знати, чого очікувати від тебе. Ну і щоб ти від мене не отримувала сюрпризів. 

- Гаразд. Просто я не готова до таких відвертостей в перший вечір. 

- Прийняла, — кивнула Агнесс, поставила стакан і просто вийшла з кухні, лишивши мене наодинці з думками. 

- Пропозиція роботи все ще в силі. — Почула я від неї з кімнати. 

- Я згодна на неї! — чомусь піддалась пориву.