20.

Макс

Довго жаліти себе і впадати в депресію я не звик. Тож одного дня було більш ніж достатньо.

Я прокинувся з жорстким похміллям, але кілька таблеток вирішили цю проблему і вже за деякий час почувався набагато краще.

Вперше відколи я приїхав, провів ревізію в квартирі. Нічого не пропало. Все відносно чисто. Ну окрім тих місць де не ходили мої квартиранти — там був шар пилюки приблизно з палець. Особливо в моїй спальні. Але приїхавши я був настільки зайнятий, що просто не звернув уваги.

Та кімната, в якій проживало войовниче дівчисько взагалі була вилизана до блиску.

А потім я ще й знайшов конверти з квитанціями за оплату комунальних і номінальною квартплатою — гроші смішні, як для столиці... Але могла нічого не лишити. Це точно не мій брат. Сашка ще й сам би попросив.

Совість кольнула на мить, але опинившись у ванній я загнав її поглибше - гуля зробилась ще фіолетовішою.

Я ж планував сьогодні йти шукати роботу! Це якийсь капець! Кулак сам опустився на умивальник аж той задзвенів. Бісове дівчисько!

Але потрібно хоч кудись вийти. Хоча б в той же супермаркет. І зателефонувати брату, як він там? Тільки пізніше.

Софі

Сьогоднішній день був на диво вдалим - ніхто не засік мене ні за вмиванням у туалеті, ні за сніданком. Для цього я встала набагато раніше і зробила свої справи максимально швидко, а потім — завалилась досипати в підсобці.

Будильник розбудив мене якраз перед початком робочого дня.

Тож і виспалась я краще, ніж зазвичай.

Жити на роботі — свої плюси. Хоча відсутність можливості помитися така собі. А речі попрати — ще гірше. Але ввечері я вже мала переїхати звідси і мої думки були в моїй новій чудовій кімнатці.

Вона була трохи гірша за мою вдома і дуже програвала тій, де я жила нещодавно. Та все ж там було затишно. Світло-рожеві шпалери, білі штори, коврик на підлозі. Власники навіть давали свої ковдри з подушкою, а це був величезний плюс. Адже совати стільки речей із собою я не бачила сенсу.

Але довго мріяти мені не дали. По роботі почались дзвінки і я поглинута ними навіть забула про все.

У двері постукали і я підвела розсіяний погляд.

- Увійдіть.

В кабінет зайшла дівчина з рецепції. З чого б це?

- О, думала тебе немає. — Видала вона здивовано.

- Я просто прийшла раніше за тебе. - Втомлено проговорила їй. Не те, щоб я справді була втомлена, але вже давно зловила, що такий тон сприймається позитивніше, тебе швидше чують і відстають. А саме це мені й потрібно — менше питань.

- Роботи багато? Пані Аліна викликає.

- Щось таке. Сподіваюсь — ненадовго. Вже закінчую розгрібати, — посміхнулась їй.

- А, звісно. Мабуть, я тобі заважаю, піду вже.

Вона поспішно зачинила двері.

От і почалось. Я знала, що рано чи пізно це може вилізти й питань не уникнути. Добре, що сьогодні хоч на квартиру заселяюсь.

Я поправила захисні окуляри і взялась за чергове резюме.