17

Макс 

Я прокинувся від грюкоту в квартирі. Здається, мій брат і горе-квартирантка збиралися. Видихнувши я повернувся на іншу сторону і спробував знову заснути. Але нічого не вийшло. Вони робили це надто гучно. 

Поглянув на годинник - шоста. Прекрасно. Петренко, ти прокинувся якраз вчасно в той день, коли ти не маєш куди йти. 

Думки про пошук роботи я відкинув одразу. Не сьогодні. Я навіть валізу не розібрав. Голова ще болить. Чи то від випитого, чи то від того, що отримав по голові. 

Спочатку моя совість хотіла прокинутись, але я відкинув її, як непотрібну ганчірку. Хай тішиться, що не викликав поліцію. Хоча, це малий винний. Лишати його на вулиці я не збирався, але провчити треба. Хай помучиться кілька днів. 

Коли двері зачинилися, я підвівся з ліжка і пішов у ванну. Дзеркало порадувало мене нормальною гулею на лобі, яка вже добряче встигла посиніти. Сподіваюсь, струсу мозку немає. Я торкнувся її і вона віддала болем. 

Нащо взагалі було одягатись, як дівчина легкої поведінки? І спати у вітальні також... 

Вмившись і почистивши зуби я подався до бару. Їсти не хотілось, та й не було що... Навряд мій брат щось лишив мені, а от випити хотілось. Не тому, що я люблю випити вранці — просто з шаленою швидкістю нахлинув вчорашній день і крах моєї закордонної кар'єри. Після такого мене взагалі нікуди не візьмуть. Хіба на будівництво. Чи двірником. Навряд там питають рекомендації з минулого місця роботи. Та і що я такого сказав. Мізогінні висловлювання? Я навіть не встиг думку сформулювати, як Ліза опинилась поруч. Чи, вона чекала на це? Давно хотіла мене підставити? І гроші фірмі зекономила позбавивши мене премії. Гарно-гарно. Я перехилив стакан з віскі. 

Софі 

Решта дня пройшла майже спокійно. Я у вільний час загуглила найближчий туристичний магазин. Він був неподалік — на сусідній вуличці. 

Тож, коли закінчився робочий день я вирушила туди. На виході підійшла до охоронця і перепитала, чи телефонувала йому Аліна Ростиславівна. На моє щастя, вона не забула. Правда, він просив повернутись раніше, а не гуляти допізна і дав свій номер телефону, якщо випадково кудись відлучиться. 

Туристичний магазин зустрів мене запахом вологостійкої тканини та гуми.  

- Доброго дня. Мені потрібен спальний мішок, - мовила я консультанту. - Найкомпактніший. І щоб тепло було. 

- Плануєте похід у гори? - Усміхнувся він. 

- Можна і так сказати, - кивнула я. Не розповідати ж незнайомій людині, що життя мене нещодавно круто кинуло. 

Він виніс темно-синій рулон. Невеликий, легкий, якраз те, що мені потрібно. Коли я розраховувалася на касі карткою, мені раптом стало смішно. 

Не так давно мій колишній розмазував моє его і самооцінку, та булив через колір помади. Вчора я танцювала в клубі в червоній сукні, намагаючись її повернути. А сьогодні я купую спальник, щоб ночувати на підлозі в підсобці. Кльово. Це плата за свободу? За те, що спробувала? Побачимо. 

По дорозі я зайшла у фастфуд. Добре повечерявши я прихопила  із собою на сніданок бургер та нагетси. В нас є малесеньке приміщення на кшталт кухні, де є пара столиків і мікрохвильовка для тих, хто не ходить їсти в кафе. Сама ними користувалась кілька разів. Бо їсти над документами не вельми хороша ідея. 

Тож, скористаюся нею вранці, щоб перекусити. А кавомат є в коридорі. 

- А що сталось, тепер і в ночі працюватимеш? - Не витримав охоронець. 

- Просто форсмажор. Це ненадовго. - Усміхнулась я, сподіваючись, що мої слова і правда стануть правдою. 

- Добре. Коли що, звертайся, - усміхнувся він. - Але не шастай вночі по будівлі. 

- Добре. Я вночі сплю зазвичай. 

Поприбиравши в підсобці я ще довгенько дивилась фільм. 

"Ти щось знайшла? Тут на будівництві в підсобці є місце? Підійде?" — Прийшло від Сашка. Не забув про мене, і то добре. 

"Директорка дозволила перекантуватись на офісі". - Відписала йому. 

"Якщо щось зміниться, то набери." 

"Добре. Добраніч." 

"Добраніч."