12.

Макс 

Я вже третій місяць працюю за контрактом і це дуже добре. Адже це перша моя закордонна пропозиція і одразу після випробувального завдання на роботу. Успішний успіх.  

Тож я зі спокійною душею лишив все і поїхав.  

За хатою мав десь раз в місяць наглядати брат. 

Частіше просити не хотів, адже йому далеко їздити, а когось чужого пускати в квартиру для мене взагалі не норм. А зараз малий взагалі напросився пожити і попрацювати влітку, тож я запросто погодився. Бардак, звісно, буде, але ж не чужі люди. 

- Макс, ти сьогодні з нами на вечірку? - Запитав колега. 

- Звісно, чи ти хочеш, щоб я пропустив таку паті? 

- Не забудь, о восьмій. 

- Добре. 

Арнольд пішов, а я лишився працювати в своєму міні-офісі. 

Мене найняли менеджером з реклами, щоб розкрутити приватну клініку. Відкривали її досить багаті люди, тож на рекламу не скупились. 

Я навіть отримав двох підлеглих. 

Контракт був на пів року. Здавалося б мало, але він дозволяв заробити втричі більше, ніж вдома за ту саму роботу, а головне – хорошу рекомендацію в резюме. Адже, я планував одного дня відкрити власну справу і для цього потрібно було мати хороший послужний список, а робота з іноземними фірмами – це дуже великий плюс. 

- Макс, ти сьогодні на паті? – Ліза, одна з лікарок, яка, здається, запала на мене, зайшла в кабінет. 

- Як я можу пропустити таке, це ж відкриття другої частини. 

- І воно сталось за твої участі. – Усміхнулась вона. Я вже розглядав її, як свій вечірній трофей. Байдуже, що вона старше за мене на вісім років, головне, що така ляля хоче мене. Не потрібно мучитись і бігати за кимось. 

- Не перебільшуй. Я просто складаю діаграми і придумую слогани. 

- Але завдяки ним ми стали вдвічі популярнішими. 

Здається це точно мій день. В мене не було дівчини, відколи я сюди приїхав. Стрес, робота, звикання. Просто не було куди втулити все це, а втома закінчувала день. 

- Сонце, це все твій професіоналізм і твоїх колег, я тільки розказав про це. 

Сам не помітив, як опинився біля неї. Рука абсолютно природно опинилась на талії. 

- Ти ж теж, сподіваюся, будеш? Хотілося б провести цей час в приємній компанії, Ліз. 

Вона акуратно прибрала руку. 

- Звісно. Просто директор попросив зайти запитати, щоб уточнити скільки людей буде. 

- Зрозуміло. 

Ну не міг же я обізнатись. Це не серйозно. Але часу на самокопання та роздуми про це не було. Я занурився в роботу раніше, ніж двері встигли закритися. Ні, то ні. Я зрозумів би, якби то було кохання чи щось подібне. Але я не з тих, хто закохується і страждає цією дурнею. А от відпочити і розважитись з гарною панянкою я зовсім не проти. 

Все ж, вечір ще попереду, може щось і вигорить. Думку придбати квіти я відкинув. Це ж не побачення, а корпоратив. Буду діяти так, як вийде. 

До речі, як вам Макс?