9.

Ці дві години справді покращили самопочуття і я вже була готова до подвигів в царині науки, та Сашко навіть не думав, щоб підпускати мене до книг. Він змусив переодягнутися в щось підходяще і зі словами «пора показати тобі хоч частинку міста» вивів мене з квартири. 

І це той хлопець, який більше любив посидіти вдома. Він ніби знав про мої таємні бажання і наче чарівник, виконував їх. 

Ми гуляли в парку з морозивом в руках, потім перекусили в одному із затишних кафе на набережній, покатались на атракціонах, посиділи біля фонтанів. Так і минув майже увесь день. І найцікавіше він якимось дивом уникав торгових центрів. Знав, зараза, що я там застрягну. 

Розмова була досить невимушена. Ми обговорювали роботи один одного, придумували плани на майбутнє і навіть на наступні вихідні. Це ж нічого, що Саша мій друг і ми так класно проводимо час? Я знала, що не подобаюсь йому в сенсі дівчини, а він мені, як хлопець і це було добре. Адже стосунки буває псують дружбу. І вдруге я таке випробовувати не збиралась. Хоча Оллі намагалась кепкувати. В якийсь момент довелось зупинити її і нагадати, чим закінчились мої минулі стосунки. Здається, їй таки дійшло.  

Та і з її легкої руки вони почались, хоча я нічого такого не планувала. Ох ця Оллі. 

- Сонь, думаю, ти маєш знати. Костя постійно розпитує за тебе. І думаю не лише в мене. Можливо, він підозрює, що я якось причетний до твого зникнення. – Розбив мій ідеальний світ Сашко. 

Це напружувало. Я не хотіла більше мати з ним справу. Інстинкт кричав «подалі!». І я була з ним цілковито згодна. Адже я ставала нарешті собою за ці кілька тижнів, що нарешті сама по собі. Ще не повністю, але прогрес був колосальний. Я просто згадувала, як жартувати і кепкувати, як тішитись дрібницям, як смакувати їжу. А може, на волі й сіль солодка? 

- Він чогось конкретного хоче? 

- Якщо зовсім просто, то щоб ти повернулась. Але щось мені здається, що в твоїх планах цього немає… - Проникливо завершив друг. 

- Почавши зустрічатись з ним я зробила велику дурницю. Може ви і вважаєте мене мало не дівчиною легкої поведінки… 

- Це не так, Сонь… 

- Та дай сказати. Те, що я зустрічалась з різними хлопцями, навчило мене хоча б приблизно розуміти, чого хочу від стосунків, а чого - ні. І ніякі гроші, розкоші чи секс не змінять моєї думки. Я ще тоді розуміла, що він не мій тип. Але Оллі підштовхнула нас одне до одного, а далі все якось закрутилося саме. Натиснути на «стоп» я ж могла кожної секунди та боялась образити. І на переїзд я не погоджувалась до останнього. Подивись на мене, мені тільки дев’ятнадцять. Я не хочу заміж, я хочу пригод, свободи і кайфу. Завести хлопця це одне, а завести нареченого – інше. 

- Бляха. Сонька, давай ти не вдаватимешся в філософію, а то я почну сприймати тебе занадто серйозно. – Напівжартома мовив Сашко. – Пішли ще по пивку купимо, чи що? Вже вечоріє і скоро додому. 

- По пивку, то по пивку. 

Я вчепилась за лікоть друга і ми подались до літньої тераси одного з найближчих барів. 

Те, що я не напилась вчора було великим плюсом. 

З самого ранку Аліна Ростиславівна викликала мене до себе. 

- Ну що ж Софі, готова працювати? 

- Вам чесно чи вигадати? 

- Ахах. А в тебе таки є почуття гумору. Ось наказ про те, що ти оформлена на пробний термін. До кінця літа маєш час. Якщо впораєшся підвищу ставку і залишишся в нас постійно. І протягом робочого дня, плюс годину до роботи і після завжди будь на зв’язку, бо всяке буває. Можеш йти працювати. Дуже на тебе надіюсь. 

- Постараюсь, гарного вам дня. 

- І тобі красуне. І ще – не обов’язково ходити в діловому стилі. Я про костюми. Просто виглядай гарно, блуза там, чи гарне плаття. В нас буває багато цікавих гостей, я не проти. – вона підморгнула мені.  

- Добре, пані Аліно. 

Покинула кабінет поринувши в роздуми. Це що, наша начальниця підробляє свахою на пів ставки? Чи сутенеркою? Мабуть, як доведеться.  

Врешті, це ж добре, що вона нічого немає проти стосунків. А то буває і з роботи за таке вигнати можуть. Та хлопця чи чоловіка найближчим часом я шукати не планувала, тож викинула цю інфу з голови. І так роботи багато. 

Роботи і правда було навалом. 

В мене на столі лежав план роботи складений моєю попередницею та все ж цього було мало. Першою справою я провела своє зарахування в базу. Як мені це вдалося одному богу відомо…потім пішли дзвінки щодо вакансій на фірму. Кожен довелось записувати і призначати співбесіду, або обіцяти перетелефонувати. Потім розглянути всі надіслані резюме на пошті і телефонувати до найперспективніших. 

У вільні хвилини я вчила питання, які задавати на співбесіді шукачам. 

До обіду я видихлася. А ще не встигла оформити звільнення трьом працівникам. 

Мене дуже здивував стук в мій кабінет. 

- Заходьте. 

- Привіт. А ти новенька? Гарненька. Я Павло, з відділу розробок. Головний менеджер. 

- Дуже приємно. Софі. 

Чоловік, який зайшов був досить молодим, років тридцяти – тридцяти п’яти. Високого зросту, з русявим  коротко підстриженим волоссям, невеликою борідкою. На ньому висів спортивний костюм, ніби позичений у старшого брата на кілька розмірів більший. 

- Не думала, що необов’язковий дрес-код аж настільки. – Вилетіло в мене раніше, ніж я встигла закрити собі рот. 

- Хах. Бач-но, ти не тільки гарненька, а й гостра на язик. – Він кинув оком на годинник. – Пішли пообідаємо, а потім я зорієнтую, що мені потрібно. Точніше хто. 

- Та в мене ще робота ще по вуха… - Похнюпилась. Тип, незважаючи, на свій дивний вигляд відрази не викликав. 

- Ой, кидай це дурне діло. Тут робота не закінчується. Якщо не обідатимеш, то скоро в лікарню потрапиш, як наша менеджер з реклами. Здоров’я потім не повернеш, а тут замінять швидко. 

- Ок. Вмовили. 

- Давай одразу на ти, бо ця субординація незручна. 

- Давай наодинці, чи у присутності колег. Бо як будуть гості, то при них незручно буде.