8.

Добравшись на квартиру і попоївши я всілась в приміщенні, яке було схоже на бібліотеку. Хоча і Сашко був проти того, щоб я сюди ходила та з доками в ліжко не посунеш. Особливо паперовими. Електронні я скинула на ноут і поки відклала його, а почала знайомитись з тими, що паперові.  

Тут мене і застав Сашко, побурчав, але аргумент про документи прийняв безвідмовно. Чомусь в його брата більше ніде, окрім кухні не було нормального стола. Столик для пива з чіпсами в гостьовій не рахується. Працювати потрібно більш комфортно. Та і вже встигла непристойно задовбатись.  

Приблизно о другій мене розбудив Сашко, котрий виходив в туалет і побачив звідси світло. Відправив мене спати. А завтра ж на дев’ять треба бути, ой-ой-ой. 

В отакому темпі пройшов увесь тиждень, точніше останні три дні, які мені пощастило стажуватись. 

- Зазвичай тут стажуються два-три тижні, – зауважила Марія. – Ти ще сирувата, але багато схопила. Молодчинка. Я вже спокійніше покину це місце. 

- Дивно, що ви взагалі вирішили звільнитись. 

- Чого ж дивного. Запропонували роботу краще. Вище оплачувана, за кордоном, місце проживання і доїзд звідси оплачується. Може після контракту на постійну лишусь, буде видно. 

- Тоді зрозуміло. 

- Бачу ніс повісила. Перестань. Тут важко, але пані Аліна не образить, як старатись будеш. І грошей вона не жме, як деякі. Розуміє, що людям треба їсти і комуналку платити. Вважай, що ти джекпот виграла – перша робота і така. Навіть випробувальний термін тут це вже хороша рекомендація в простіші фірми. 

- Але чому мене? Не думаю, що все ж молода і наївна краще, ніж людина з досвідом. 

- Воно то так, здебільшого. Подякуєш Сергієві, секретарю пані Аліни. Це він за тебе словечко замовив, а вона йому дуже довіряє. Мені ти теж сподобалась. – вона хлопнула мене по плечу, та так, що я аж захиталась. – А тепер працювати. Бо пусті теревені рідко роблять гроші. 

В п’ятницю ввечері Марію проводили всім колективом. Пропрацювала вона тут сім років. Не мало – не багато. Директорка подарувала їй букет і конвертик (аж цікаво, що там?), інші колеги ще купу пакетиків з усілякими дрібницями. Вона ж пригостила всіх тортом, вином і купою закусок. Непогане прощаннячко вийшло. 

Та хвилювало мене зовсім не те. В понеділок мій перший робочий день. І я залишаюсь сама, абсолютно сама. До нього було ще два дні, а в мене вже була повна абсолютна паніка. 

Всю суботу я провела за вивченням матеріалу. 

Лише ввечері знайшла час для подруг. Ми зробили конференц-дзвінок і потеревенили трохи разом. Оллі вже поїхала в Італію. А Кріс мала виїздити тільки завтра. Ще сумки дозбирувала. Та все ж знайшла для нас кілька хвилин. 

Оллі вже встигла трохи підгоріти на пляжі. А пройшов лише тиждень. Мені таке не світило. Шкіра поганенько приймала засмагу. Кожна з нас по черзі поділилась своїми емоціями. Олівія то вже перехвилювалась і була спокійна і щаслива, а ми з Крістіною не знаходили собі місця. Вона ж також на практику їде в нове місце і це страшно. 

Потім до нас приєднався Сашко, який повернувся з будівництва і нарешті вимився. 

- Оце так! – Здивувалась Кріс. - Ви що разом? 

- Не вигадуй, – заржав Сашко. – Ми просто окупували хату мого брата на деякий час, щоб грошенят підзаробити. 

- І як, виходить? – Це Оллі. 

- На якийсь дохлий фольксваген підзбираю до кінця літа. А як не транжиритиму, то і на щось краще. 

- Судячи по тому, як він дрихне після роботи, то точно зайвого не витратить. 

Ми так ще довгенько підсміювались. Така легка атмосфера тривала доти, доки Оллі не згадала про Костю. І тут я здулась. Адже не все ще пережито і забуто. Ті дурні спогади досі їли мене, бо не так багато часу пройшло. І не було нічого краще, щоб їх замінити. 

Останні дні я мало пригадувала, бо була на роботі і страшенно зайнята. Але тут… Оллі звісно вибачилась, але момент був втрачений. 

Потім ще набрала домашніх. Мама була дуже рада, що в мене поки все добре. Ми і раніше розмовляли але не довго, бо потрібно було вчитись. Але ж потрібно і повністю перед мамою відзвітуватись. Тож тайм аут зайвим не буде. 

В неділю я планувала вчитись і вже зранку засіла в бібліотеці. 

- І що ти тут робиш о дев’ятій ранку? Сьогодні ж вихідний. – Сашко засуджуюче поглянув на мене. – Ти ж розумієш, що перевантажишся і завтра зомбаком будеш, а тобі увесь тиждень самій працювати. 

- Саш, я ж не знаю усього. Мені страшенно страшно. 

- Це ти просто перепрацювалась. Згадай, ти в універі не напружувалась і все виходило нормально. 

- А тут потрібно, щоб добре виходило. 

- Ти ж тільки на випробний термін йдеш, поки і нормально зійде. А за два місяці довчиш усе і будеш профі. 

- Ти забуваєш, що мене можуть вигнати раніше, – зауважила я, виглядаючи у вікно. 

Погода тішила око, хотілося на пляж, чи в парк, якесь кафе, морозива, а не сидіти тутечки. 

- В них немає вибору. Стара працівниця за ці вихідні поїде, ти ж сама розповідала. Вони можуть взяти когось, але поки він сам в’їде в курс справи. А ти хоч щось та знаєш. Іди подрімай ще годинку, а потім погуляємо, чи на пивко підемо. О! А на пікнік в парк хочеш? 

- Та ну тебе. Вмієш же вмовляти.  

- Якщо виявиться, що ти все ж колись закохаєшся, то та дівчина точно не встоїть. 

- З чого ви взяли що таке можливо? – Скривився Сашко. – Ну не зацікавив мене поки ніхто і що? Мені і так нормас, зайвих пригод на свій зад не шукатиму. 

- Ок. Прийняла. 

За порадою друга я і справді ще вляглася. Ліжко ніби чекало на мене, тож я вирубилась і спокійненько проспала ще дві години.