4.

В деканаті без особливих проблем вдалось домовитись про перехід на заочну форму. Виявилось, що з нашого курсу ще троє студентів помимо мене також вирішили перевестись. Значить, не буде так помітно.
Потім ми з мамою подались по магазинах техніки, де вибрали один з найкращих телефонів і круті навушники. Їх мама подарувала за п’ятірку з практики. Навіть, якщо за телефон доведеться віддати, то все ж мамі, бо вона закинула всю суму за нього, а я була неймовірно щаслива новенькому смартфону.
До вечора я вже зібрала основні речі. Виїздили ми маршруткою о першій ночі, щоб прибути в місто з самого ранку.
В мене ще лишалось трохи часу, щоб побути з сім’єю. Щоправда, Олексія вдома не було, малий якраз гостював в селі і це мало тривати до кінця літа. Йому там подобалось, мав купу друзів і цікавих розваг, тож батьки з чистим серцем відправляли його до батькових батьків. Трохи шкода, що не побачимось. Його я не бачила місяці зо два, а тепер, як все складеться ще пів року пройде…якщо не більше.
Тато щось робив на компі в кабінеті, коли я запхалась до нього.
-Дай п’ять хвилин закінчити.
Я кивнула і сіла за стіл навпроти. Те, що тато називає «кабінетом» скоріше бібліотека. Тут заборонено розмовляти, коли хоч один учасник працює. І є місце кожному з нас, де ми можемо повчити уроки чи почитати щось. Якщо художню літературу батьки ще дозволяють брати до себе в кімнату, то наукову – ні. А книг в нас досить багато. Як розповідали батьки, що вони ще до одруження багато назбирали, але після наша бібліотека поповнилась майже утричі. Всі чотири стіни були майже повністю заставлені.
Посередині стояв великий стіл з кількома мегазручними кріслами. А ще батьківські комп’ютери. В мене теж був ноутбук. Але він в моїй кімнаті. Олексійові ж час від часу давав хтось покористуватись, хоча батько пообіцяв купити йому на наступне день народження.
-Думав ми вже за вечерею поговоримо. – батько ще раз зиркнув у комп’ютер, а потім на мене.
-Тат, я вночі вже їду.
-Я знаю. Але ж то добре. – Для нього все нове було добре.
-І ти нічого не хочеш спитати мене?
-Вже вибачай, в мене в голові ще досі крутиться звіт, бо я його не доробив. Якщо ти хочеш сказати щось сама, то просто скажи. Сама ж знаєш, що я не гадалка.
-Мама ж вже розповіла тобі, що я кинула Костю?
-Звісно. Ти доросла і сама вирішуєш, хіба ні? Якби тобі потрібна була порада в цьому чи допомога, то ти прийшла б перед тим, як утнути щось. Тепер є, як є… Чи ти хочеш відновити стосунки?
-Ні в якому разі! – Майже заволала я, аж тато відсахнувся на стільці.
-Тихо ти. Я ж просто спитав. Ну поїдь в Київ, спробуй себе там, може щось вийде. Ми допоможемо чим зможемо. Ти ж моє сонечко.
-Дякую, татуську.
-Хм. Якщо це все, то йди допоможи мамі накривати на стіл. За хвилин 15 я закінчу і ми зможемо гарнесенько повечеряти і видати тобі ряд побажань в дорогу.
-Окі. Побігла.

Вечеря пройшла спокійно і мирно, ми теревенили про життя і батьки видавали навперебій поради, як не потрапити в руки шахраїв, злодіїв, в бордель, в гральний бізнес, що не варто вживати наркотики і алкоголь і ще масу всього. В якийсь момент мені здалось, що вони вирішили надолужити згаяне в моєму вихованні за останні роки. Добре, що про статеве дозрівання мова не зайшла, а то б я посивіла завчасно.

Посеред ночі зі спакованими сумками батьки вивезли мене на маршрутку. Сашко вже очікував мене, зайнявши місця. Отримавши масу обіймів і побажань щасливої дороги і добре влаштуватись ми таки виїхали в невідомість.