3.

Дівчата теж здали залік і ми зі своєю компанією пішли святкувати. Всі окрім Кості. Чому я була невимовно рада. Тішило, що він сам злився і мені не довелось йти від друзів. 

Ми гарненько посиділи в барі з піцою і пивом, святкуючи закінчення третього курсу. Більша частина навчання вже пройдена. Час назад не повернути. Як і бульбашки в пиві, тож краще його випити. 

Насправді, мені потрібно було нормально поговорити з подругами, бо поки я зустрічалась і жила з Костею, між нами пролягла прірва і те, що сьогодні Оллі так спонтанно підтримала мене було радше дивом, або відгуком колишнього життя. 

«Я хочу з вами поговорити» - чекнула я їй повідомлення, вона показала Кріс, бо та сиділа біля неї і обидві мені кивнули. Одразу якось полегшало. 

Ніби відкрились давно замкнуті двері. 

Ми вийшли на вулицю. Оллі одягала кардиган, а Кріс вже запитливо дивилась на мене. А мені як заніміло. 

- Хей! Сонь, може вже розкажеш, що сталось? – Потрусила мене за плече Кріс, ніби розриваючи вакуум. 

- Вона права. Раз вирішила поговорити нормально, то ми тутечки. Те, що ти відріклась від нас не означає, що ми перестали бути подругами, - мовила Оллі і усміхнулась. 

- Ох. Вибачте мене. Я тільки зараз все побачила по-іншому. Наскільки я забула хто я і що взагалі існую. Мене ніби не було увесь цей час. 

- Ми помітили, – хмикнула Кріс. 

- Але дуже раді, що ти повернулась… 

- Ну ще не зовсім… Просто хотіла попросити у вас вибачення. 

- Немає чого, все ок. – Оллі обняла з одного боку, А Кріс з іншого. 

- Ти тільки не повторюй таких дурощів знову. 

- Це яких ще таких? Не слухати хлопців? 

- Та хоч би й так, – засміялась Кріс. – Та просто не кидай нас. 

- Тут вже нічого не вийде. Я кидаю стаціонар і піду працювати. 

Дівчата ошелешено витріщились на мене. 

- Не хочу бачитись з Костею це раз, ну і подалі звідси поїхати. Але я буду телефонувати… Якщо можна, звісно. 

- Ох. Звісно, телефонуй! – Кріс. 

- Так. Я щось не зрозуміла. То ти знову вирішила нас кинути? 

- Не зовсім. Мені потрібно відновитись. Може, нове місце подіє добре і в мене все вийде. 

- А куди намилилась? – Оллі склала руки на грудях. 

- Сашковий брат в Києві живе, там потусуюсь трохи. 

- Ах ти яка, Сашку-то все першому сказала, – пробормотіла Кріс, але я точно знала, що вона не зі зла. 

- Я не знаю, як так вийшло. Але те, що він пообіцяв не розповідати Кості вже круто. 

- І ти йому віриш? – Скептично звела брову Оллі. – Вони ж найкращі друзі. 

- Немає великого вибору. Але хату на пів року він мені вже пообіцяв, тож я переводжусь протягом наступного тижня і їду. 

- Все так несподівано, – мовила Кріс. – Мені недавно здавалось, що ти вийдеш заміж за Костю. Ти так на нього дивилась… 

- Висліпило. Як кажуть в народі, бачили очі, що брали, їжте, щоб ви повилазили… - Самокритика моє все. – А ви приїдете якось в гості, прогулятись там? 

- Я хіба десь перед навчанням. Домовились з Адріаном, що поїдемо до його батьків на літо. Він обіцяв взяти відпустку, тож півтора місяця з наступного тижня мене взагалі в країні не буде. 

- Жалко… 

- Сонь, я взагалі казала. Просто ти пропустила мимо вух, як і все за останніх пів року. Я буду на зв’язку. 

- Кріс? 

Брюнетка питально поглянула на Оллі. 

- Емммм. Ми з Толіком на два місяці їдемо в Німеччину до тата. Він обіцяв нам підшукати роботу і можливо, навіть практику, щоб в універ було. Можливо, можна буде потім поїхати по обміну… Але ж ми все це обговорювали в компанії. Ти ж була, Сонь… 

В цей момент я відчула себе ще гірше, абсолютною, повною дурепою. Як я могла настільки випасти з життя, щоб втратити відчуття реальності і себе саму. Дивно, як вони взагалі ще розмовляють зі мною. 

- Хей! Сонь, ти що образилась? – Оллі кинулась до мене і слідом за нею Кріс. 

- Не плач. 

- Та я не можу. My God! Я просто нічого не пам’ятаю, мені так дико соромно.  

- Сонь, це нам має бути соромно. Ми наївно думали, що з тобою все гаразд. 

- Ти виглядала такою щасливою… - Задумливо мовила Кріс. 

- Тільки мало не втратила себе. Так важко було це зрозуміти. 

- Краще зараз, ніж через років десять. – Констатувала Оллі. – Вважай, що пощастило. 

- Мда. З цієї точки зору все виглядає позитивно. І як я жила стільки часу без вас і ваших порад? 

- Ага. Ми бачили, як ти жила. – показала язик Оллі. 

- Не повторюй таких дурниць більше. І ми увесь час на зв’язку, якщо потрібно, то вирвемось і приїдемо. 

- Дякую, мої сонечки. 

Дівчата обняли мене і стало так добре і тепло, ніби я повернулась додому після довгої розлуки.