3.

Дівчата теж здали залік і ми зі своєю компанією пішли святкувати. Всі окрім Кості. Чому я була несказанно рада. Тішило, що він сам злився і мені не довелось йти від друзів.
Ми гарненько посиділи в барі з піцою і пивом, святкуючи закінчення третього курсу. Більша частина навчання вже пройдена. Час назад не повернути. Як і бульбашки в пиво, тож краще його випити.
Насправді, мені потрібно було нормально поговорити з подругами, бо поки я зустрічалась і жила з Костею між нами пролягла прірва і те, що сьогодні Оллі так спонтанно підтримала мене було радше дивом, або відгуком колишнього життя.
«Я хочу з вами поговорити» - чекнула я їй повідомлення, вона показала Кріс, бо та сиділа біля неї і обидві мені кивнули. Одразу якось полегшало.
Ніби відкрились давно замкнуті двері.
Ми вийшли на вулицю. Оллі одягала кардиган, а Кріс вже запитливо дивилась на мене. А мені, як заніміло.
-Хей! Сонь, може вже розкажеш, що сталось? – Потрусила за плече Кріс, ніби розриваючи вакуум.
-Вона права. Раз вирішила поговорити нормально, то ми тутечки. Те, що ти відріклась від нас не означає, що ми перестали бути подругами. - Мовила Оллі і усміхнулась.
-Ох. Вибачте мене. Я тільки зараз все побачила по-іншому. Наскільки я забула хто я і що взагалі існую. Мене ніби не було увесь цей час.
-Ми помітили. – Хмикнула Кріс.
-Але дуже раді, що ти повернулась…
-Ну ще не зовсім…просто хотіла попросити у вас вибачення.
-Немає чого, все ок. – Оллі обняла з однієї сторони, А Кріс з іншої.
-Ти тільки не повторюй таких дурощів знову.
-Це яких таких? Не слухати хлопців?
-Та хоч би й так. – Засміялась Кріс. – Та просто не кидай нас.
-Тут вже нічого не вийде. Я кидаю стаціонар і піду працювати.
Дівчата ошелешено витріщились на мене.
-Не хочу бачитись з Костею це раз, ну і подалі звідси поїхати. Але я буду телефонувати…якщо можна, звісно.
-Ох. Звісно, телефонуй! – Кріс.
-Так. Я щось не зрозуміла. То ти знову вирішила нас кинути?
-Не зовсім. Мені потрібно відновитись. Може, нове місце подіє добре і в мене все вийде.
-А куди намилилась? – Оллі склала руки на грудях.
-Сашковий брат в Києві живе, там потусуюсь трохи.
-Ах ти яка, Сашку то все першому сказала. – Пробурмотіла Кріс, але я точно знала, що вона не зі зла.
-Я не знаю, як так вийшло. Але те, що він пообіцяв не розповідати Кості вже круто.
-І ти йому віриш? – Скептично звела брову Оллі. – Вони ж найкращі друзі.
-Немає великого вибору. Але хату на пів року він мені вже пообіцяв, тож я переводжусь протягом наступного тижня і їду.
-Все так несподівано. – Мовила Кріс. – Мені недавно здавалось, що ти вийдеш заміж за Костю. Ти так на нього дивилась…
-Висліпило. Як кажуть в народі, бачили очі, що брали, їжте, щоб ви повилазили… - Самокритика моє все. – А ви приїдете якось в гості, прогулятись там?
-Я хіба десь перед навчанням. Домовились з Адріаном, що поїдемо до його батьків на літо. Він обіцяв взяти відпустку, тож півтора місяця з наступного тижня мене взагалі в країні не буде.
-Жаль…
-Сонь, я взагалі казала. Просто ти пропустила мимо вух, як і все за останніх пів року. Я буду на зв’язку.
-Кріс?
Брюнетка питально поглянула на Оллі.
-Емммм. Ми з Толіком на два місяці їдемо в Німеччину до тата. Він обіцяв нам підшукати роботу і можливо, навіть практику, щоб в універ було. Можливо, можна буде потім поїхати по обміну… Але ж ми все це обговорювали в компанії. Ти ж була, Сонь…
В цей момент я відчула себе ще гірше, абсолютно повно дурепою. Як я могла настільки випасти з життя, що б втратити відчуття реальності і себе саму. Дивно, як вони взагалі ще розмовляють зі мною.
-Хей! Сонь, ти що образилась? – Оллі кинулась до мене і  з нею Кріс.
-Не плач.
-Та я не можу. My God! Я просто нічого не пам’ятаю, мені так дико соромно. 
-Сонь, це нам має бути соромно. Ми наївно думали, що з тобою все гаразд.
-Ти виглядала такою щасливою…- Задумливо мовила Кріс.
-Тільки мало не втратила себе. Так важко було це зрозуміти.
-Краще зараз, ніж через років десять. – Констатувала Оллі. – Вважай, що пощастило.
-Мда. З цієї точки зору все виглядає позитивно. І як я жила стільки часу без вас і ваших порад?
-Ага. Ми бачили, як ти жила. – Показала язик Оллі.
-Не повторюй таких дурниць більше. І ми увесь час на зв’язку, якщо потрібно, то вирвемось і приїдемо.
-Дякую, мої сонечки.
Дівчата обняли мене і стало так добре і тепло, ніби, я повернулась додому після довгої розлуки.