1.

Того ранку я нарешті «прокинулась». 
Тож прокидатись доводиться щоранку, скажете ви. Звісно. Кожного ранку, але не так.
-Тобі буде краще з оцією помадою. – кинув Костя.
-Але мені до вподоби оця.
-Може досить вже нею фарбуватись, ти виглядаєш, як шльондра. – Він вирвав з рук мою улюблену помаду і викинув в смітник. – Чи шукаєш собі нового хлопця?
Мене наче холодною водою облило і стало зле.
-Що ти таке кажеш. Ми вже пів року живемо разом. Я ж тебе не обзивала ні разу і ні за що.
-Вибач. – Буркнув Костя. – Я зараз на фірму до батька. В універ підкинути чи на маршрутці доберешься?
-Сама вже якось.
-Ну вибач. Я не хотів. Просто ти надто гарна і я до всіх ревную. – Він чмокнув мене в щоку, взяв ключі з тумбочки і пішов.
Я з полегшенням видихнула, коли закрились вхідні двері і прямо на місці сіла на підлогу. Сльози самі закапали з очей. Ми зустрічаємось рік майже і живемо разом пів ріку, а тут таке. Чого ж так сталось?
Я витерла тильною стороною долоні сльози і підвелась, глянула в дзеркало. Не знаю, що я там хотіла побачити…може сліди від сліз, чи туші, але їх не було.
Я вже й забула, що використовувала туш десь місяць тому. Костя запевнював мене, що я і так гарна, що воно мені не треба, бо псує зір і таке інше. Врешті моя туш пішла в смітник. Але я не надала цьому значення, бо ж мій хлопець любив мене таку, яка я є.
Я відкрила шафу, щоб вийняти щось одягтись, бо потрібно було вже виходити але мій погляд завис. Чому я не помічала цього раніше? Бежева блуза, біла блуза і чорна. Такого ж кольору висіли штани і футболки. Куртка і пальто також в беж. 
Глянула у дзеркало і не впізнала себе. Волосся здається поблякло і шкіра також, і це зовсім не через освітлення.
Все ніяк не могла збагнути що сталось…і руки, як не мої. Де? Мій? Манік?
-Ти хто? – Запитала я дівчину, що дивилась на мене з дзеркала. – Щось ти мені не подобаєшься.
-І чого б це? Натуральні продукти, відсутність косметики і практичний одяг. Чого тобі ще хотіти від життя?
-Корсет і спідницю? Ту, що 45 см від талії?
-Здуріла чи що? Ти майже заміжня жінка.
-То ж заміжня, а не мертва…
Глухо прозвучало в тишині квартири. А більше схоже, ніби мертва, а ще навіть і не заміжня.
До чого ж я дійшла! Я ж не вибирала жодної речі з тих, що висять в шафі. Мене помалу одягали по-своєму. Турботливий хлопець виявився ревнивцем і тираном. А все здавалось таким ідеальним. Я повільно перетворювалась в дівчину в бежевому пальто. В ту, якою ніколи не була і не хотіла бути.
Хотілось поговорити з подругами, але я згадала, що посварилась з ними майже місяць тому через того ж Костю. Блін. Лишався лише один варіант.
-Привіт. Можемо зустрітись в кафе? Треба поговорити. Тільки Кості не кажи, будь ласка.
-Ок. За хвилин 20 буду.
Я витягла з недр шафи ще не викинуту футболку рожевого кольору, обтріпані джинси і переодяглась. Туші не було, але я порилась в смітнику і таки дістала викинуту помаду. Лореаль не дешева фірма, щоб так з нею розкидатись. Тим більше, відтінок мій улюблений. Звісно, що вона мені пасує. Навіть, якщо  я одна на світі так думаю.
Сашко вже замовив столик, коли я прийшла. Офіціант принесла два американо з молоком і якийсь тортик.
-І так, що сталось? – похмуро поглянув він на мене. – Ти ж би просто так не телефонувала. Або ж Оллі з Кріс.
-Так. Ти правий. Уважно подивися на мене і скажи, що зі мною не так?
Він довгенько споглядав моє обличчя і руки, одяг.
-Ніби все те, але ти не виглядаєш здорово. Ти захворіла на щось невиліковне?
-Так. На ідіотизм, мабуть. Ти ж пам’ятаєш, яка я була до стосунків з Костею?
-Ну звісно ж, вогонь і енергія. Закоханий я в тебе не був, але завжди захоплювався. – Він окинув мене оком. – Хммм. Не розумію, де ділась та ти?
-Я теж про це думала. І зрозуміла одне, що нам треба розлучитись, поки я не загубила себе зовсім. Наш друг не такий вже й турботливий.
-Не думав про це. А що сталось?
-Він сьогодні вранці назвав мене шльондрою…
-Та не може бути…
-Може, ще й як…
-Але ж через одне докірливе слово не розлучаються, Софі.
-Воно то так, але все зайшло надто далеко. Він вже давно робить з мене дівчинку в бежевому пальто. Але це не моє, взагалі не розумію, як змогла все це допустити…в мене ж є свої погляди і смаки…але з ним я вмираю.
-Хммм. Ви обоє мої друзі і що ж мені робити? Поради чекаєш? — Він пильно дивився на мене, але то був мій єдиний варіант на той момент.
-З дівчатами я ще не помирилась. Ти один хто в мене є.
-Знаєш. Костян і правда змінився. Мені це не подобається. А що ти плануєш, щоб не бачитись з ним?
-Переїду до батьків. А далі б подалі з міста. Може і на заочне чи інплан перевестись? Як ідея?
-Непогана. Знаєш, в мене брат їде в Німеччину на пів року по контракту, а в нього вільна хата і він мене запрошував. Думаю, не буде проти того, щоб ти перекантувалась деякий час. Головне бедлам не робити. А там житло підшукаєш собі.
-Еммм. Я ж з батьками можу пожити. Все норм з цим.
-Я думав, ти хочеш забратись звідси. З міста, я маю на увазі. Брат у Києві квартиру має…хочеш пожити? Знайдеш роботу і відійдеш, прийдеш в норму, а там і налагодиться все. Тільки б вам поговорити спершу. 
-Ок. Ок. Але ж ти мене не видасиш? - Я благально склала руки.
-Чи я дурний зовсім? Нащо мені ті скандали, я вдам, що ми взагалі про це не говорили. І ти також. Знаю, що Костя мій друг, але він і правда перегнув палку.

Повернувшись на квартиру я спакувала свої нечисленні речі. Нечисленні, бо забирала тільки своє, а його лишилось так мало. Написала лист і лишила на тумбочці біля столу. Коротко і ясно. Розмовляти я ще не готова. 
В мене була така маленька сумка, що не довелось викликати таксі. Маршруткою я і поїхала додому.
На порозі мене зустріла мама.
-О, що ти так надумала заїхати? Тебе вже з місяць не було. І трубку рідко береш. Речі якісь хотіла забрати?
-Зовсім ні. Вибач, що так вийшло. Я кидаю Костю.
Мама злегка отетеріла, але все ж швидко зметикувала.
-Що сталось? На це потрібні якісь серйозні причини. Все ж наче добре було. – Вона потягнула мене на кухню.
Моя сумка так і лишилась в коридорі. Усадивши мене за стіл мама вийняла з холодильника відкрите вино і дістала бокали.
-Тобі ж біле сухе норм?
-Та так. Але я не хочу пити.
Вона дістала цукерочки і розлила винце по бокалах.
-Ну вип’ємо. 
-Так чому ж пити, я кинула хлопця. З яким планувала серйозні стосунки. Ми вже більше року разом.
-Тоді я хочу тебе привітати.
В мене мало не відвисла щелепа від її слів.
-В сенсі?
-Дорогенька. Він зовсім і ніколи тобі не підходив. Я мовчала, бо це твій вибір, але ти навіть не уявляєш, як це було болісно. Ти ж забула про увесь світ з ним і вже кинула спілкування навіть з рідними. А це не допустимо. Сім’я твоя опора і прихисток.
-Але ж ти завжди така строга, та і батько також. Олексій, ок, він просто малий засранець.
-Якщо ми строгі з тобою, то це зовсім не означає, що ми тебе не любимо. Ми хочемо, щоб ти була краще для себе і змогла добре влаштуватись в житті. Можливо, той же Костя міг би тебе забезпечити і ти навіть би не працювала, але він надто душний. Він не вміє розважатись і легко ставитись до речей. А це в твоєму випадку вирок. Він би потягнув тебе за собою. Отож, давай-но надіп’ємо трунок і відсвяткуємо перший день твоєї свободи.
Не віривши своїм вухам я відпила вина з бокалу. І це говорить та жінка, що так щебетала над Костею. Ні одному слову не повірю тепер.
-Що плануєш тепер робити? Чи поки нічого? Ви все ж навчаєтесь і вам доведеться бачитись. Навряд чи він лишить тебе в спокої.
Вона повними цікавості очима позирала на мене.
-Можливо, тобі потрібна моя допомога?
-Можливо й так. Хочу перевестись на заочне і поїхати працювати в Київ.
-Ухухух. Ти, звісно, розігналась трохи.
-Мій друг пропонує квартиру на перший час. Тож тут проблема відпадає. Кілька місяців я матиму де жити. Його брат їде за кордон і квартира вільна буде десь пів року.
-А він, той брат, знає, що ти там житимеш?
-Та знатиме. Але твоя допомога мені знадобиться всеодно.
-Гроші, адже тобі не буде жити на що.
-Так. І мені по заріз треба новий мобільний.
-Ти на нього не заслужила. Другий рік пасеш задніх. – буркнула мама. – Але так вже й буде. Я придбаю його, а гроші повернеш, як заробиш. І, за заочне платитимеш сама, в нас немає стільки зайвих коштів.
-Добре. Я поверну все позичене на перший час.
-Ні-ні. Це твій старт і я дам скільки треба, але не на дурниці. Тобто гульки і пиво в цей прайс не входять. Їжа, проїзд. Можливо, якийсь одяг чи комуналка. Почнеш заробляти тоді сама платитимеш. І не перебирай надто з роботою, бо так і за тих пів року не знайдеш…навряд ти захочеш вертатись на свій курс.
-Не захочу.
-І добре. Сьогодні ти зробила максимально правильне рішення. Ти не сіра мишка і не будеш нею.