Склеєне скло
Агонія
Намистина упала в рояль,
Розчинившись в музичному звуку,
Заграй, мій ти любий, заграй,
Не неси мені ту тяжку муку!
Чекати уже не змогла,
Не почувши мелодії звуку,
Як гучно же грає вона,
Та все ще я знаю цю муку.
У шаленій агонії стріл,
Усе ще роялю співала,
Під хаос, що душу зустрів,
Ту, яка до сих пір не вгавала.
А тим часом роялевий звук,
Все ставав більше злим та гучіше,
Ніби чорний вночі той павук,
Що ховається в темній тій ніші.
Звук наростав і ставав,
Ніби повінь в пустелі шалена,
Та насправді мій розум вдавав,
Що рояль буде грати для мене.
***
Тиша навколо ясна,
Промінь ночі дістався до мене.
Намистина там просто була,
А рояль і не глянув на неї.
#529 в Різне
#59 в Поезія
#884 в Сучасна проза
Відредаговано: 17.08.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
