Оповідання

Десь серед широкої савани, в невеличкому поселенні племені з насолодою спав середнього віку чоловік у своїй невеличкий хатині і снилися йому приємні та трохи дивакуваті сни. Що з насолодою, то було видно з його усміхненого обличчя, а снилось йому чомусь, що він обіймає й чухає волохату мордочку бородавочника. Аж раптом морда бородавочника перетворилась на лице його жінки яка безапеляційно прокричала:

- А ну вставай п’яна скотина, сонце вже давно зійшло!

Чоловік з переляку відкрив очі, але за мить з полегшенням видихнув.

«Мабуть наснилось», - подумав він, бо жінки поряд не виявилось, а от бородавочник і насправді був і лежав в його обіймах. Той свинтус ще малим якось забіг в їх поселення, його тоді нагодували і пустили бігти далі своєю дорогою, та йому певно сподобалось, тому вирішив залишитись тут на завжди, так він і жив в поселенні ставши частиною племені. Лестощі він дуже любив, тому кожного ранку шукав відчинені двері в хатину, щоб залізти комусь під бік, чекаючи, що його почухають. Сьогодні він завітав в гості до чоловіка і з насолодою похрюкував поряд.

Чоловік з приємністю знову заплющив очі, пригадуючи вчорашній день, а він, можна сказати, видався на славу. До них завітала зграя туристів, які зі всіма фотографувалися, дали трохи грошей, а потім ще й зробили гарне застілля зі спиртними напоями, тому в голові ще трохи шуміло і вставати не хотілось зовсім. То колись треба було вставати спозаранку і йти на полювання, щоб прогодувати плем’я, а тепер вони живуть з туристів, що приносять їм прибуток, він хоч і невеликий, але з голоду померти точно не дає.

- Ану вставай скотина, я кому сказала! Бери свій автомат і йди на полювання, чи він так і буде тут на стіні для краси вічно висіти.

«Блін, не приснилося», - пронеслося в голові чоловіка.

- На яке ще таке полювання, в нас що їсти немає що? – здивувався він. Автомат і справді висів на стіні, але ним вже давно ніхто не користувався, хоч набоїв ще вистачало. Воно було без потреби, то колись племена ворогували один з одним і робили час від часу набіги, щоб пограбувати, тому було потрібне для нападу чи захисту, а зараз туристів з їхніми грошима вистачало на всіх. Вони тепер жили мирно і зустрічалися тільки на ринку, щоб поторгувати і випити щось міцніше, пригадуючи свої локальні війни.

- А хто тобі сказав про їсти? Йди вбий слона і принеси його бивні. Вчора один з туристів за них пропонував величезні гроші, ми б тоді змогли безбідно жити ще багато років. Чи тобі доля племені до одного місця? – наостанок провокуючи запитала дружина.

- Ти що жінка геть з глузду з’їхала, ти ж чудово знаєш, що то заборонено законом і мене можуть за це вбити на місці?! – відповів чоловік, але вона також чудово знала, що йому не до одного місця і сумніви в його голові з’являться і не прогадала. Він знав, що за бивні пропонують шалені, як для них, гроші. Вартує тільки раз ризикнути і плем’я буде безбідно жити, а може ще й шикувати не один рік. На ринку нишком розповідали, що в одному з племен так зробили і тепер навіть мають супутниковий інтернет, хоч він і не знав толком що то таке, але це його чомусь дуже манило. Невідоме завжди притягує людину, навіть якщо воно погане.

Жінка нічого не відповіла, тільки так красномовно на нього глянула, що від того погляду чоловіка аж пересмикнуло, розвернулась і пішла по своїх жіночих справах, але він добре знав свою дружину, якщо не виконає, що їй захотілось, то життя йому спокійного вже не буде.

«Гієна її забери, будь що буде, краще зроблю вигляд, що йду на полювання, відійду десь на пару кілометрів, а там до вечора поваляюсь під деревом і скажу, що слонів ніде нема, але якщо повезе, то все може бути», - подумав чоловік і неохоче встав, бородавочник біля нього також незадоволено захрюкав.

Вийшовши на вулицю, він наповнив флягу водою, зробив пару великих ковтків, взяв пару консервів з хлібом зі вчорашнього, ще не прибраного застілля, що принесли туристи, та поклав усе в невелику торбинку. Повернувшись в хатину, зняв автомат, перевірив чи повний магазин й повісив його собі на плече. Потім знайшов в кутку свій великий зазубрений ніж і повісив собі на пояс. Ще він гадав взяти собі когось в напарники, але вчасно передумав, тверезо поміркувавши, що якщо він цілий день збирається бити байдики, то помічник йому в цьому непотрібен, бо може ще розбовтати лишнє його дружині. Вийшов з хатини і пішов куди очі дивляться, головне подалі від селища.

Через декілька годин, добряче втомившись він знайшов крислате дерево, яке надавало чудову тінь від палючого сонця. Довго не розмірковуючи, з насолодою опустився біля нього, обпершись спиною об стовбур. Чоловік посміхнувся, день мав бути чудовим. Він дістав з торбинки все що там було, відкрив ножом консерви і приготувався перекусити, перед тим, як розпластатися на землі в очікуванні вечора, але не встиг. Десь неподалік почувся тріскіт, ніби хтось великий ломився крізь чагарник. Чоловік схопився за автомат і озирнувся, прямо в його напрямку йшов молодий самець слона і що саме головне, це зразу кинулось в очі, в нього були, хоч і не великі, але бивні. Стада поруч видно не було, певно слон вже виріс і його турнули з нього, щоб він йшов і шукав свою долю та створював сім’ю, тому блукав поки на самоті.

«Ну то ж треба, як мені сьогодні щастить», - це єдине що промайнуло в голові чоловіка. Він почекав коли слон наблизиться, прицілився і випустив чергу. Слон замотав головою не розуміючи від чого взялась така страшна біль. Почулась друга черга і біль нахлинула ще з більшою силою, ноги почали підкошуватись і він опустився на коліна, ще досі нічого не розуміючи, після третьої черги він впав і його дихання зупинилось.