Річка мого дитинства

                   Річка мого дитинства
                                                     Як прекрасно жити над прекрасною
                                                      річкою. Можна любити моря, океани,
                                                       можна мріяти про них, але не можна
                                                       нічого в світі так любити як свою
                                                       річку, велику свою воду, що тече
                                                       безупинно поміж рідних берегів.
                                                                     О.Довженко

На Україні є один мальовничий куточок, найдорожчий та наймиліший моєму серцю. Тут всі люди - моя велика рідня, тут все мені знайомо і любо. Це - моє рідне село Ганнівка, що на Верхньодніпровщині, воно розташоване в самісінькому серці славного козацького краю. Тут я народилася, виросла і проживаю вже 45 років, тут народилися і виросли мої діти, тут народилися і все своє життя прожили мої батьки, в цьому селі жили мої діди, прадіди і прапрадіди.
   Говорять, що історія країни - це люди, їхні долі. А про історію Ганнівки сміливо можна сказати, що її історія - це історія мого великого роду, родів Шевченків та Кандибайлів по маминій лінії та родів Левченків(Чаленків) та Марченків по батьковій лінії. І лише одна гілочка мого родинного дерева залишається маловивченою, майже загубленою. Це рід Лісковських (Лесковських та Нетрепків), перервана ниточка якого тягнеться до села Балівки, що на нашій  Дніпропетровщині, а також до Німеччини, до міста Ганновера. Саме в цьому місті останні півстоліття свого життя прожив мій дід Юхим Лесковський, який дивом врятувався в 1945 році з німецького полону і, назвавшись Петром Нетрепкою, назавжди залишився жити в Германії, створивши там нову сім'ю. Саме там проживають мої рідні по батьковій лінії, зв'язок з якими втрачено, але пошуки тривають, і я до цього докладаю чимало зусиль...
   Рід мій великий, але немає в ньому відомих співаків, письменників та вчених. Всі родичі працювали і працюють на землі, маючи одну з найдавніших і найпрестижніших професій. Вони хлібороби. Прості селяни, які своїми натруженими мозолястими руками працювали на панських полях, розбудовували колгоспи, захищали свою землю від фашистів, потім знову працювали на землі. Зараз вже їхні онуки та правнуки продовжують вирощувати хліб і захищати свою землю від ворогів. Я пишаюся тим, що коли в країні почалася війна, чоловіки мого великого роду, розкиданого по всій Дніпропетровщині, взяли до рук зброю і пішли захищати країну і свою землю, як справжні нащадки запорізьких козаків.
   Так сталося, і мабуть не спроста, що будинок, в якому я зараз мешкаю зі своєю сім'єю збудували мій рідний дід Григорій Кандибайло та мій хрещений батько Володимир Підковінський. На жаль, вони вже давно відійшли у вічність, і дім будували зовсім для іншої людини, але через багато років доля привела мене саме в цей будинок. І доторкуючись до його стін, я відчуваю крізь роки тепло рук моїх рідних людей, їх енергію та силу. А поряд - батьківська хата, в якій народилися ми із братом. Енергетика цього місця, цих дорогих моєму серцю будинків додає мені сили і наснаги у житті.
   Село своє просто неможливо уявити без річки. У кожної людини є незабутня річка дитинства. Це річка вимріяної мандрівки у світ, річка перших паперових корабликів. Вона витікає з нашого безтурботного дитинства і навіки западає в пам' ять, живлячи спогадами все життя. Мені ж випало велике щастя - не лише народитися і вирости, а й жити на березі річки мого дитинства. Я вірю в те, що річкова вода - жива, вона має пам'ять та душу, і що вона випромінює і вбирає в себе енергію навколишнього світу, енергію життя. І тому я звертаюся до неї, як до живої істоти.
   -Річко мого дитинства, любов моя, мій древній і славний Омельник. Це зараз ти став схожим на болото і підпадаєш під категорію "малих річок України", які на фізичній карті позначено пунктиром. Багато століть тому ти був повноводною та судноплавною річкою з крутими високими берегами та непрохідними лісами в долині. Ти пам'ятаєш наших предків- древлян і сарматів, кіммерійців і скіфів, які залишили нам у спадок таємничі кургани в степах,ти добре пам'ятаєш слов'ян, Київську Русь, набіги кочівників. А що вже казати про козацькі часи! Тоді слава про Переволочанський Омельник лунала на всю Європу! Ти бачив самого Богдана Хмельницького, який разом з військом на своїх чайках переправлявся твоїми водами із Дніпра аж до балки Княжі Байраки, йдучи на бій під Жовтими Водами, в якому розбив поляків. Ти також пам'ятаєш Івана Мазепу, який разом із Мотрею Кочубеївною, шведським королем Карлом ІІ, генеральним писарем Пилипом Орликом та кошовим отаманом Запорізької Січі Костем Гордієнком переправлялися твоїми водами 30 червня 1709 року.
   Ти прекрасно пам'ятаєш відставних козацьких осаулів та старшин, які  поселилися на твоїх берегах в 18 столітті і заснували свої кутки-зимівники. Відставний отаман війська запорізького Іван Макогон, хутір якого знаходився саме на тому місці, де зараз розкинулася Ганнівка, один із них. Давно це було. Багато твоєї води витекло з тих пір. Ти - живий свідок нашої історії, згадуєшся в багатьох літописах та історичних працях. Народившись маленьким струмочком в селі Попельнастому, що на Кіровоградщині, ти долаєш сотні кілометрів, несучи свої води до Дніпра, приймаєш в себе ще дев'ять невеликих річечок, своїх приток. Жителі сіл, розташованих у твоїй долині протягом столітть не могли намилуватися чарівним твоїм видом, плавнями, сінокосами, левадами, лісами та озерами. Річка мого дитинства, ти в ті часи була повноводною, з чистою, прозорою водою, а понад тобою - гаї та левади. В лісах та плавнях водилося багато диких звірів та птахів, а в твоїх водах - безліч різноманітної риби.
   За часи свого існування ти, Омельнику, декілька разів змінював своє русло, і тому в твоїй заплаві утворилося багато озерець та стариць. За останні 100 років приток твоєї води істотно зменшився, в основному через рукотворні ставки, які з'явилися в колгоспні часи, вони і зараз в багатьох місцях перетинають твоє русло. А в 1964 році, після утворення штучного моря, твій вигляд істотно змінився - там, де було колись твоє гирло, тепер знаходиться затока Дніпровського водосховища. Незважаючи на багатий рослинний та тваринний світ, ти мілієш, твої води застоюються, заростають очеретом. Я пам'ятаю тебе іншим. Років сорок тому, в часи мого дитинства, ти був іншим - з крутими берегами, з чистою прозорою водою, з брідками та швидкою течією, з гарячими від сонця валунами та камінням, біля яких ми, малі, любили купатися, з табунами диких та свійських гусей, з величезними вербами та столітніми дубами на берегах, з пісковатим прозорим дном.
"Як багато хочеться мені сказати про любов до річки моєї рідної, ясної. Підійдіть до берега. Подумайте. Станьте на пісочку коло самої води, лівою долонею торкніться води. Нехай тече вода далеко в Дніпро, далеко за пороги,"- так писав про річку свого дитинства Олександр Довженко. І як молитву до річки я продовжу його ж словами:"Річко моя, життя моє...Люблю я воду твою ласкаву, животворящу. І береги твої чисті, і всіх людей простих, що трудяться, живучи на твоїх берегах. Кланяюст тобі за ласку, за багатство, що дала ти моєму серцю, за те, що дивлячись на тебе,роблюся я добрим, людяним і щасливим, що можу любити тебе все життя, річко моя, душа мого народу".
   Я щиро вірю, що прийдуть часи і оживе Омельник. Річка, яка колись несла життя нашим пращурам і нам, буде нести життя нашим нащадкам. Але це перш за все залежить від нас, від нашого ставлення до природи рідного краю, до своєї історії. Бо як казав незабутній Довженко: "Благословен той, хто п'є рідну воду і не сумує по ній все життя".