Розділ 14

Для синів сонячної Еллади клімат Північного Причорномор'я виявився надто суворим, зими холодними, тому вони закопувалися в землю. У цих краях камінь був не скрізь, під ногами ж була земля – тверда та надійна. Для бідняків земля – єдине багатство. Кірками довбали поселенці тверду землю, рили на свій зріст чотирикутні ями, на стовпах ставили двосхилі або односхилі дахи. Зверху клали тонкі палиці, обмазували їх глиною із соломою – ось і весь дах. Яка родина – така й землянка: хто білив стіни, хто обставляв їх тином із лози, а хто просто так жив, тільки пригладивши глиняні стіни водою. Підлогу теж вимазували глиною, застилали соломою та камкою. У землянках уздовж стін вирубували з материкового грунту лежанки, в одну зі стін врізали склепінчасту піч. В інших печей не було – просто ямка в підлозі для вогнища. Для опалення взимку та приготування їжі поселенці використовували глиняні жаровні, в яких теплілося деревне вугілля. У стінах довбали ніші, куди ставили світильники, килики для пиття, чаші та інший посуд. У підлогу вкопували амфори для вина, води чи оливкової олії. За кожною землянкою – льох, зернові комори, глиняні цистерни для води, літні печі, вони теж були землянками. Ще далі – ями для сміття та попелу. Все місто було земляним. Так жили перші поселенці, їхні діти та онуки. Набагато пізніше, через сто чи більше років, після перших поселенців стали з'являтися наземні будинки, храми, господарські будівлі, і тоді Ольвія потроху набувала вигляду сучасного міста. Зводилися міські будинки на кам'янистому плато, а старі житла тулилися в балці біля його підніжжя. Сьогодні мешканці Ольвії називають старе поселення – Нижнім містом. На світанку черепиця на дахах будинків мені здається червоною, а білі стіни навколо міста лише посилюють такий ефект. В одній із бесід Арістид якось обмовився, що цим стінам років п'ятдесят, не більше. Сотні років Ольвія обходилася без них.

Ольвійська хора – це не тільки родючі землі та вкриті зеленим килимом луки, де городяни розбили сади та виноградники, обробляють поля та пасуть худобу. Караван іде дорогою, праворуч і ліворуч від якої бачу наділи обробленої городянами землі – клери[43] і житла бідних – ті ж землянки, будинки багатих землевласників – фортеці. Будинки стоять під прямим кутом один до одного, утворюючи прямокутник, зовнішні стіни глухі, без вікон та дверей. Увійти у двір можна лише через масивні ворота. Якийсь час від бандитів у такому маєтку можна успішно боронитися.

Річки - Борисфен і Гіпаніс [44], лиман сповнені рибою. Її запах усюди, сподіваюся, скоро звикну. У порту стоять кораблі. Великі та маленькі. Вони перевозять товари, рабів та воїнів. Елліни оцінюють їхню вантажопідйомність шляхом визначення здатності взяти в трюм вантаж в амфорах. Великі кораблі можуть перевозити до трьох тисяч амфор, малі – лише триста. Це якщо судити про кораблі торгового флоту. Є ще військові. Арістид вірить, що військовий флот – крейсерські судна на кшталт трієри-катафракти та пентеконгери здобудуть Ольвії славу та багатство. Він не став посвячувати мене у політичні розклади полісу. І виглядав тоді так, ніби проговорився про щось важливе. Одразу ж змінив тему, заговоривши про моїх одноплемінників, які становлять для Ольвії загрозу: аж надто багато, на його думку, скіфів оселилося в самому місті і кочує на його околицях. Далеко від поліса біля острова стоїть ольвійський флот, і для мене весь він просто дерев'яні кораблі.

Хора безлюдна, Ольвія ще спить. Біля воріт караван не затримався. Стражники впізнали торговця і відчинили ворота завчасно. За лінією стіни місто виявилося розділеним майданами на нерівні ділянки. Ми їхали однією з багатьох вузьких вулиць повз огорожі старих кварталів. Тут пахло нечистотами і майже не було квітів та дерев.

У міру підйому на гору вулиця ширшала, радували погляд квіти, висаджені вздовж дороги. Навколо височіли стіни будинків кубічної форми. Вони були збудовані з каменю, дощок, річкових валунів, очерету та втоптаної землі. З'явилися і храми, прикрашені кам'яними колонами. Ці велечезні споруди потопають у зелені дубових гаїв та соснових борів. Вже відчувалося чергування віків, про яке розповідав Арістід.

До ринку та храмів Акрополя, великих будинків, оточених садами, ми так і не дісталися. Караван заїхав на просторий двір, обгороджений будинком торговця та господарськими спорудами. Садиба Арістіда була збудована як маєтки-фортеці, які я вже бачив, проїжджаючи ольвійські передмістя.

Сонні раби з маєтку, збуджені приходом каравану, тепер метушаться разом із погоничами, розвантажуючи підводи та бугаїв. Мої хлопці дивляться на всі боки, не приховуючи здивованих поглядів, а я чекаю, коли торговець чи його керуючий вкаже, куди нам йти, де житимемо?

Зійшло сонце, і черепиця на дахах стала світлою, як вигоріла цегла в будівлях споруди дев'ятнадцятого століття з мого минулого життя. Прозоре небо без жодної хмаринки обіцяє спекотний день, а з лиману ранковий прохолодний вітерець раптом змінився теплою, з тухлим запахом сухих водоростей хвилею – знову запахло рибою і чимось ще, чому я поки що не можу дати визначення.

Звертаю увагу на важливого елліна, що крокує по двору. Він височить над усіма на голову, і мабуть, тільки ця людина, яка знає собі ціну, може змагатися зі мною в рості.

Виявилося, що цей грек шукав нас. Спіймавши мій погляд, він усміхнувся, але не нам – найманцям Арістіда, скоріше, від радості чи задоволення, що знайшов свою мету. Пригладив п'ятірнею коротке кучеряве чорне волосся і, не кажучи ні слова, поманив нас за собою, попрямував до арочного проходу, що веде на приховану за кам'яною огорожею іншу половину садиби.

За аркою невеликий дворик закінчувався парканом, повитим плющем, праворуч, з колонами біля входу, напевно – будинок Арістіда, а зліва – стайні, куди нас разом із кіньми та визначив грек. Давно мою душу так не мучили класові протиріччя. Раптом згадалося все, що знав із минулого життя про експлуататорів трудового народу. Але якщо чесно, то варто визнати, що стайні торговця Фароатом сприймалися значно комфортнішим житлом, ніж батьківська напівземлянка в Ільмеку. Та й хлопці, віддавши коней під опіку конюхів, покидали на земляну підлогу поклажу, і задоволені можливістю відпочити, розвалилися на тюках соломи.