Розділ 4 Ревізор власного падіння

Після закінчення академії я не просто шукав роботу — я шукав спосіб легалізувати свою маску успіху.

Мати, як завжди, давала поради: почула про конкурс у фінансову інспекцію. «Чому ні?» — подумав я.

В момент, коли я зайшов до кабінету, де переді мною сиділа поважна комісія, я одразу відчув себе господарем ситуації. Тим паче справляти гарне перше враження — це те, що в мене було не забрати.

Коли мені задавали питання на кшталт «який рівень інфляції?» чи «яка відсоткова ставка НБУ?», у моїй голові цифри були моїми солдатами, вишикуваними в ідеальні шеренги. Я відповідав усе.

Пам’ятаю той момент, коли на посаду до відділу, куди я хотів, було ще шість кандидатів - я розніс їх ущент.

В очах комісії я був молодим генієм фінансів, майбутнім системи. Але ніхто не знав, що за тією маскою ховався майстерний ілюзіоніст.

Поки я підписував документи про призначення, у голові йшов інший розрахунок: кому з друзів віддати частину боргу, щоб вони не прийшли до батьків, і яку суму з першої зарплати я зможу поставити, щоб «відіграти» все й одразу.

Так я став державним ревізором, який не зміг провести головну ревізію — ревізію власної душі.

Майже одразу моє життя перетворилося на театр одного актора.

Робота передбачала відрядження по два-три дні. Маючи гострий розум, я закривав усі перевірки за день. Решту часу я грав роль успішного чиновника.

Я сидів у дорогому костюмі, зі шкіряним портфелем — але не в робочому кабінеті, а в букмекерській конторі серед таких же нещасних душ. Зовні я був «паном ревізором», а всередині — одним із них.

Також у той період у моєму житті з’явилась дівчина. Дуже гарна, справжня. Я намагався приділяти їй час, але моє серце вже належало іншій — Грі.

Пам’ятаю нашу розмову:

— Про що ти думаєш? — запитала вона, торкаючись моєї руки.

Я дивився на неї, але бачив лише коефіцієнт матчу, що мав початися за годину.

— Про роботу, — збрехав я, і ця брехня в’їдалася в мої зуби металевим присмаком.

Ця ж робота, та мій темп життя, не завадили мені здобувати другу вищу освіту — заочно.

Дипломи, кар’єра, статус ревізора — непоганий набір у двадцять чотири роки.

З боку здавалося, що я злітаю вгору. Насправді ж я просто будував вищу вежу, щоб було боляче падати.

Я не розумів тоді, що справжня ревізія — це не перевірка рахунків. Це момент, коли я вимикав світло, знімав дорогий піджак і залишався наодинці з дзеркалом.

Я носив портфель, але в ньому не було документів — там був мій сором.

Моя Скеля, як виявилось, не будувалася з дипломів та посад. Вона почалася з дня, коли я перестав здаватися успішним і наважився стати собою.

Тепер я знаю: успіх — це коли тобі не потрібно брехати людям, яких ти любиш.