Розділ 11

Єва

Дорога до маєтку минула в цілковитій тиші, яку порушувало лише важке дихання Марка та шелест шин по асфальту. Він не відпускав мою руку, стискаючи її так сильно, ніби я могла розчинитися в повітрі. Я не виривалася. Вперше в житті мені було байдуже на гордість. Холод ножа все ще відчувався фізично.

Коли ми переступили поріг будинку, Марк нарешті заговорив.

— Ігоре, посилити охорону периметра вдвічі. Якщо хоч одна муха пролетить повз камери без дозволу — вилетите всі. Зрозумів?

— Так, босе — охоронець зник у коридорі, не чекаючи повторення.

Марк повернувся до мене. Його очі все ще палахкотіли залишками тієї люті, яку я бачила біля університету.

— Іди в спальню. Тобі треба відпочити.

— Я не хочу відпочивати, Марку! — мій голос тремтів, але я нарешті знайшла в собі сили заговорити. — Хто ці люди? Моретті... Він сказав, що я твоя слабкість. Чому вони полюють на мене, якщо я для тебе ніхто?

Марк зробив крок до мене, змушуючи мене відступити до стіни. Він поклав обидві руки на стіну по боках від моєї голови, замикаючи мене в чергову пастку — цього разу з власного тіла.

— Ти не "ніхто", Єво. Ти — та, хто змусила мене забути про обережність. Моретті бачать те, чого не хотів бачити я. Що ти стала для мене важливою.

— Важливою? Як дорога картина? Як трофей?

— Як повітря, дідько б тебе взяв! — він не витримав і вдарив кулаком по стіні поруч з моїм вухом. — Ти думаєш, я тримаю тебе тут, бо мені нудно? Я намагаюся виграти час, щоб знищити їх усіх до того, як вони доберуться до тебе!

Я завмерла. В його голосі було стільки болю і розпачу, що мій крижаний бар'єр на мить дав тріщину. Я підняла руку і, сама того не очікуючи, торкнулася його щоки. Його шкіра була гарячою. Марк завмер, затамувавши подих. Його погляд пом'якшав, стаючи з хижого — благальним.

— Я просто хочу вчитися... жити звичайним життям... — прошепотіла я, відчуваючи, як на очі знову навертаються сльози.

— Звичайного життя більше немає, маленька юристко. Є тільки я і цей світ, який хоче тебе в мене забрати.

Він повільно нахилився, і я подумала, що він зараз мене поцілує. Моє серце пропустило удар. Але Марк лише притиснувся своїм лобом до мого, заплющивши очі. Ми стояти так кілька хвилин у тиші величезного холу.

— Іди спати, Єво  — нарешті видихнув він, відстороняючись. — Завтра приїде кравець. Тобі потрібен новий гардероб... з прихованою тривожною кнопкою. І жодних університетів, поки я не зачищу місто.

Я мовчки розвернулася і пішла до сходів. Я знала, що він правий. Але я також знала, що цей вечір змінив нас обох. Я бачила звіра, який захищає свою територію. І цим звіром був чоловік, якого я мала б ненавидіти.

Марк

Я дивився їй у спину, поки вона не зникла за поворотом сходів. Мої руки все ще тремтіли. 
Сьогодні я ледь не втратив її. І це усвідомлення випалювало мене зсередини. Моретті підписали собі смертний вирок.

Я дістав телефон і набрав номер начальника своєї служби безпеки.

— Знайдіть їх. Всіх. Хто б не стояв за цим нападом. Я хочу бачити їх  до світанку. І передайте в університет: Єва переходить на індивідуальне навчання. Дистанційно.

Я зайшов у свій кабінет і налив повну склянку віскі. 
"Вона торкнулася мене" — промайнуло в голові. Вона не відсахнулася. 

Це була моя перша маленька перемога. І водночас — мій найбільший програш. Бо тепер я знав: я зроблю будь-яке зло, аби вона залишалася в безпеці.

_______________________________________________________

Дорогі мої читачі, вітаю вас з Великодніми святами. Я вибачаюся, що так довго не оновлювала книжку. Але буду старатися частіше виставляти нові розділи 🤍

До зустрічі у нових розділвх 💗