Розділ 1. «Ніч, коли все змінилося»

Клуб «Безодня» зустрів Єву звичним гуркотом басів, що вібрували по підлозі, та солодким, п'янким запахом дорогого алкоголю та цитрусу, який змішувався з нотками розкоші та прихованої небезпеки. Вона не планувала тут затримуватися, просто хотіла відзначити закриття сесії з подругами, а завтра знову повертатися до нескінченних змін в «Нічному експресі». Її скромна зарплата офіціантки та стипендія юрфаку вимагали постійної економії, і такі посиденьки були рідкістю.

Єва поправила свою коротку чорну сукню, що ледь прикривала коліна, і зробила ковток терпкого коктейлю, відчуваючи, як чийсь важкий, майже фізично відчутний погляд буквально пропалює її спину. Вона знала цей тип погляду: хижий, власний, такий, що не звик зустрічати відмови. Погляди мільйонерів, які вважають, що можуть купити все. Але Єва не продавалася. Ніколи.

Він сидів у VIP-ложі, оточений тінню та аурою абсолютної влади. Темний силует, що виділявся навіть у хаотичній напівтемряві, де мерехтіли світлодіоди та танцювали натовпи людей. Марк Валорі не звик чекати. Він лише кивнув своєму охоронцеві, високому чоловікові з обличчям, висіченим з каменю, і той зник у натовпі. Через хвилину перед Євою, на її столику, з’явилася пляшка «Dom Pérignon» 2012 року – найдорожчого шампанського в закладі, ціна якої дорівнювала її місячній зарплаті.

— Від містера Валорі — коротко кинув охоронець, його голос був схожий на шурхіт гравію.

Єва повільно повернула голову до ложі. Її очі зустрілися з крижаним, майже чорним поглядом Марка. Він навіть не посміхався, лише дивився, очікуючи її реакції, її захоплення, її вдячності. Але замість того, щоб кивнути чи відповісти посмішкою, Єва взяла маленьку золоту картку з гравіруванням, що лежала біля пляшки – візитку Валорі. Вона повільно, надто повільно, розірвала її на дрібні шматочки, які посипалися на стіл, як золотий дощ.

— Передай своєму містеру — її голос, попри гучну музику, прозвучав напрочуд холодно і чітко  — що я не купуюся. Навіть за таку ціну. Моя вартість не вимірюється у пляшках елітного алкоголю.

Вона розвернулася, не давши йому шансу щось відповісти, і рішуче попрямувала до виходу, відчуваючи, як погляд Марка свердлить її спину. Єва не бачила, як у цей момент його пальці до білих кісток стиснули кришталевий келих, який він тримав. Він ще ніколи не чув «ні», особливо не від дівчини, що здавалася такою доступною, на перший погляд. І саме ця відмова, ця зухвалість, зробила її його новою, одержимою ціллю. Він посміхнувся — хижо і безжально.

Єва проштовхнулася крізь натовп до столика, де її подруги, Маша та Аліна, щось весело обговорювали, не помітивши сцени з шампанським.

— Дівчата, я поїхала — перекрикуючи музику, кинула Єва, підхоплюючи свою сумочку.
— Вже? — Маша розчаровано потягнула її за руку. — Вечірка тільки почалася!
— Завтра о восьмій зміна в кав'ярні, а потім лекція з кримінального права. Я не можу дозволити собі запізнитися, — Єва намагалася посміхнутися, хоча серце все ще калатало від адреналіну після зустрічі з поглядом того чоловіка. — Зустрінемось в університеті!

Вона вийшла з клубу, вдихаючи прохолодне нічне повітря. Ніч була вологою, асфальт блищав від нещодавнього дощу. Єва дістала телефон, щоб викликати таксі, але цифри на екрані «кусалися» — через нічний тариф поїздка до її маленької орендованої квартири на околиці коштувала занадто дорого.

«Пройдуся до зупинки нічного автобуса», — вирішила вона, тугіше затягуючи пасок плаща.

Вулиця була майже порожньою. Тільки-но вона відійшла від яскравих вогнів «Безодні», як за спиною почувся низький, ледь вловимий гул мотора. Чорний тонований позашляховик повільно котився за нею, наче хижак, що вистежує здобич.

Єва прискорила крок, але машина не відставала. Раптом вона зупинилася прямо перед нею, перекриваючи шлях на тротуар. Скло повільно опустилося.

— Автобуси в такий час ходять рідко, Єво, — пролунав оксамитовий, але владний голос Марка з глибини салону. — Сідай. Я не звик пропонувати двічі.

Вона завмерла. Звідки він знає її ім'я? Холод пробіг по спині.

— Я не сідаю в машини до незнайомців, містере... як вас там? — вона вкинула в голос стільки сарказму, скільки змогла знайти.
— Ти чудово знаєш, хто я, — він ледь помітно посміхнувся, і в цій посмішці не було ні краплі тепла. — І я знаю, що ти живеш на Садовій, у квартирі, де замок на дверях тримається на чесному слові. Тобі не здається, що зі мною зараз... безпечніше?

______________________________________________________

Дорогі друзі - це моя перша книга. Тому мені буде дуже приємно, якщо ви підтримаєте мене  лайком чи коментарем. Сподіваюся, що вам сподобається історія Єви та Марка. Приємного читання ❤️