РОЗДІЛ 7

Кручуся в ліжку і марно намагаюся прикликати до себе сон. Думки про Северина заважають розслабитися. Як він там проживає? Невже це справжнє кохання? З ним відчуваю себе неідеальною та розслабленою. Так певно повинно бути в здорових стосунках. Разом з тим з'являються сумніви. Чи дійсно варто пробувати знову кохати? Чи варто брати на себе відповідальність ? Раптом ці стосунки остаточно знищать мене? Скільки питань і жодної відповіді. Жодної відповіді, яка б мене задовільнила. 

Не так я уявляла собі початок нового етапу особистого розвитку. Не можу більше жаліти і критикувати . Критика змушуєте відчувати себе невдахою. А я не така. Необхідно щось змінювати. Зробити це якнайшвидше. 

Переадягнувшись виходжу на вулицю і впевнено крокую до свого улюбленого місця - невеликого і дуже затишного скверика. Увечері тут дуже багато людей та це не заважає знайти тихий куточок, щоб розслабитися і почитати. Без книг з дому ні ногою.) Розкривши книг, занурююсь у читання. Цього разу це Ґео Шкурупій,, Жанна Батальйонерка ". Ще один представник Розстріляного Відродження, якого знищила тоталітарна система. Ми мусимо знайомитися з їхньою творчістю. В наш час відбувається те саме. 

-Цікаво щоб сказали ці люди, якби опинилися у 20- ті роки 21 століття?- промовила я несподівано вголос. 

• Їм би точно не сподобалось те, що вони б побачили.- несподівано пролунав чийсь голос. Я настільки сильно злякалася, що скочила з лавки і випустила книгу. Курча ламаґа. Так і посивіти можна. До мене наближався Северин.
• Не можна людей лякати. Раптом вони дитинство згадають і підуть під себе?
• Не хотів тебе лякати, кохана. Ти сьогодні непевершена. - промовив він, цілуючи мене. О, так. Я давно мріяла про це. Декілька хвилин ми просто стояли обійнявшись. Потім Северин відсторонився і сказав:
• Завтра маю їхати в частину. Отримав повістку. Надіюсь, що зрозумієш. 
• Я не можу тебе відпустити туди. Звідти неможливо вернутися живим. - промовила я, ковтаючи грудку, що застрягла в горлі.
• Я не можу спокійно відсиджуватися в тилу знаючи, що там гинуть мої побратими. Люди завдяки яким українська мова досі лунає в Україні. За це варто битися і вмирати. 
• Отже варто прощатися? Так? 
• На жаль, так Юстино. Ці декілька тижнів були для мене ковтком свіжого повітря. 
• Коли будеш їхати? 
• Як вирішить командир так і буде.

Настрій остаточно зіпсувався. Я швидко вернулася додому щ дала волю сльозам. Не так повинно бути в моєму житті. Ой не так.