РОЗДІЛ 5

Годі себе жаліти. Це лише чергове випробування на стійкість. Життя стільки разів могло мене зламати, а я не зламалася. Вистояла і стала ще сильнішою. Моїм братам ще важче. Ніхто з них не знає чи повернеться додому живим та неушкодженим. Я не можу давати слабину тоді, коли вони дають мені відчуття відносного спокою мирного неба над головою. Я повинна бути опорою для них. Вони єдині найдорожчі для мене люди. Я не переживу якщо вони загинуть. 

Україна зараз  реально нагадує діжку з порохом. Достатньо однієї іскри, щоб усе навколо запалало й злетіло в повітря. Раніше не могла припусти те, що застану справжню кровопролитну війну- найжахливіший винахід людства. Вона знищує цвіт нації ,перетворюючи країну у гіганську руїну. Нема кінця краю цьому. 

Зібравши себе до купи вирішую переглянути речдок. Ця передача моя улюблена. Особливо випуски українською мовою. Іноді дає змогу замислитися над тим, що насправді важливе та підкинути ідею для написання книг. 

Не наважуюся поки цим займатися. Недостатньо досвіду і практики. Можливо просто боюся проявитися. Ділитися своїми історіями з іншими людьми. Хоча варто спробувати. Вірші є. Головне просто знайти сайт для публікацій. Я дуже люблю писати. Це відволікає від сірої буденності з присмаком війни. Вона назавжди залишиться в серцях усього українського народу. Ми стали поколінням зламаних душ. Озлобленими і нещасними.