РОЗДІЛ 1

Незодавно я почала задумуватися над зміною пріорітетів у власному житті. Два місяці тому якщо точніше. Коли мозок ще не плавився від пекельної спеки. Забула як торік жарилася, їздячи  в маршрутках в пошуках стабільного підробітку у Львові. Тоді я ще мала бойфренда. А зараз рожеві окуляри розбилися склом в середину моєї душі. Хоча звідки мені відомо як там в пеклі. Я в ньому ще не була. Доведеться знайомитися ближче з вами, шановні читачі -Юстина Вервечко. Майже 31. Не заміжня й без дітей.   Живу сама в маленькому місті Вольвичі. Нічим не примітне та на мою власну думку занадто спокійне. Тут є чотири супермаркети, три школи, два дитячих садочки, поліклініка, лікарня та морг. Крім того чотири бібліотеки та купа маленьких магазинчиків. Я ненавиджу нудне та сіре існування. В мені вирує творчий потенціал, а я не знаю як його правильно використовувати. Та й для чого він потрібен звичайній продавчині в магазині жіночої білизни? 

Свої думки та переживання виписую в щоденник який завжди ношу в рюкзаку. Останнім часом справи на роботі йдуть кепсько. Розумію, що доведеться звільнятись. А де шукати нову роботу. Я на цю ледве влаштувалася. Як починати новий етап життя коли я боюся цього. Не розумію що обрати для себе. Все своє свідоме життя намагалася бути хорошою дівчинкою, яку батьки ставлять у приклад іншим дітям. Та це обернулося безпорадністю в дорослому віці.