Розділ 34. І померли в один день

Отямилась я від того, що хтось тримав мене за руку і шепотів:

- Марто, мила, отямся. Обіцяю, що тепер я рятуватиму тебе. А то все так виходить, що весь час ти рятуєш мою дурну голову.

Я відкрила очі й сказала Орестові, який схилився до мене.

- І око, - сказала я, - не забувай про око.

- Що? - не зрозумів принц.

- Я рятувала ще й твоє дурне око.

- Ох, я бачу, що ти вже точно прийшла до тями, раз жартуєш, - посміхнувся Орест, цілуючи мою руку. - Як ти себе почуваєш?

- Чудово, - сказала я, сідаючи на ліжку.

Ми знаходились там же, де й були, в цілительському павільйоні. Пройшло, мабуть, не дуже багато часу, бо світло Колони Істини сяяло так само яскраво. У наметі нікого не було, крім нас із Орестом.

- А де всі? - спитала я здивовано.

- Гвардійці з королем і магом пішли на стоянку бестіанів. Можливо, там можна знайти якусь зброю. Бо Зорія та Жерлон зі своїми поплічниками нікуди не поділися і можуть знаходитися десь поблизу. Так, принаймні, сказав Драф.

- Так, - погодилась я, - дракон Бармуто лише налякав їх. Він і в іпостасі дракона лишається добрим і справедливим, майже не завдав їм шкоди. Заколотники десь неподалік.

- Я такий радий, що Бармуто став драконом! - вигукнув Орест. - Шкода, що не бачив цього! Драф розповів мені про все, що відбувалося у той час, коли я був у магічному сні. Марто, ти була, як завжди, неперевершена!

- Ага, і страшенно перелякана, - зітхнула я сумно. - І сукня згоріла…

Орест притягнув мене до себе і поцілував у носа.

- Я подарую тобі тисячі суконь, моє веснянкувате сонечко!

Потім він поцілував мене у щоки, після кожного поцілунку говорячи:

- І тисячі черевичків!

- І тисячі коштовностей!

А потім поглянув закоханим поглядом і закінчив:

- Усе для тебе, моя кохана принцесо!

І поцілував мене по-справжньому, в губи, ніжно, жадібно, спрагло. Я відчувала в цьому поцілунку і вдячність, і радість, і прагнення оберігати мене, і безмірне кохання… 

- Що я бачу! - раптом почули ми. - Мій коханий зайчик зраджує мене з іншою!

Це була Зорія, яка з кількома своїми спільниками вдерлася до намету. Вигляд її був страшний: подерта у кількох місцях сукня, брудна й  чорна від копоті, чорні сліди від сажі на обличчі та руках, розпатлана зачіска. Але на голові й досі поблискувала королівська корона, заради якої вона вчинила стільки злочинів! Останнім у наметі з'явився маг Жерлон. Вигляд він мав ще гірший. Очевидно, дракон Бармуто зачепив його вогнем, бо ліва рука й нога його були перев'язані якимись ганчірками, і він помітно накульгував, заходячи до намету вслід за всіма іншими заколотниками.

- Торесе, зайчику, ти ж любиш лише мене! - саркастично скрививши губи, продовжила Зорія. - Чи не правда? Всі ж знають, що мій наречений кохає мене понад усе, правда?

Вона глянула на Жерлона. Заколотники розсміялися. А Жерлон кивнув і зловісно промовив:

- Дуже кохає. Так, що навіть віддав життя за свою наречену. Яка втрата для королівства! Королева змушена буде сама правити Долиною Звільнених.

- Ти чув, Торесе? Прийдеться тобі, зайчику, загинути заради мене в боротьбі з кошмарними тінями, які хотіли поневолити весь наш народ.

Розбійники загиготіли ще голосніше. А Орест раптом встав, підійшов до Зорії і сказав:

- Зоріє, я ніколи тебе не кохав! Твої маніпуляції моєю волею ні до чого не призведуть! Все одно я кохаю Марту, мою наречену.

- О! - вигукнула злорадно Зорія. - Тут з'явилася ще одна наречена!

Вона, оминувши Ореста, підійшла до ліжка, на якому я сиділа, вражено спостерігаючи за всією цією сценою, і, нахилившись, просичала мені просто в обличчя:

- Я так і знала, що ти не проста цілителька, руда хвойдо! Ти сплутала всі мої плани! Але в нас усе під контролем. Незабаром наші люди знайдуть і вб'ють короля. З драконом і Розією ми розберемося пізніше. Нікуди не дінуться. А мій коханий Торес зараз загине, захищаючи мене. Й оскільки тут знайшлось і ти, руде стерво, то ми навіть змилуємося над вами, коханчики, - ви помрете разом!

Зорія випросталася й кивнула Жерлонові:

- Робіть так, як домовлялися! Однією проблемою менше.

Заколотники кинулися до мене й, схопивши під руки, потягли до виходу з намету. Ореста ж контролював Жерлон, який, прошепотівши кілька слів, наказав:

- Іди прямо за нами й не опирайся, бо ми зробимо боляче твоїй пасії, - і, повернувшись до мене, додав. - Дарма ти не лишилася у печері, кралечко, я не ображав би тебе, якщо б ти добре поводилася, все ж краще, ніж смерть.

- Про що ти? - запитала Зорія, виходячи вслід за всім на площу.

- Та так, - зареготав Жерлон, - у нас спільні старі спомини.

Нас потягли просто до Колони Істини. Я озиралася навколо, але не бачила ні короля, ні гвардійців. На стоянці бестіанів було тихо. Всі тварини розлетілися, а ті, в яких були зв'язані крила, очевидно, відірвалися й порозбігалися Маронієвою долиною. Людей теж не було видно. Тільки лежали навколо на площі у магічному заціпенінні колишні учасники балу.