Розділ 32. Врятувати короля

Від вогню з пащі дракона в парку загорілися найближчі дерева та кущі, ще яскравіше освітивши все навколо. Зорія та її поплічники порозбігалися геть.

Я з жахом побачила, як з дерева, під яким сиділи король Фетаній та троє гвардійців, почали, гучно потріскуючи, сипатися палаючі гілки, загрожуючи впасти на зв'язаних людей. Очевидно, магія Жерлона зникла чи ослабла, бо бранці, хоча й мовчали, як риби, почали смикатися й намагалися відповзти від палаючого дерева, але це мало їм допомагало, бо в путах були не лише руки, але й ноги. Лише король Фетаній сидів непорушно, перебуваючи, мабуть, у шоковому стані.

Треба було щось робити, бо люди можуть згоріти заживо! Я забігла в цілительський намет і почала шукати на маленькому столику хоч якийсь гострий предмет. Нічого ніде не було. "Святкові столи! - згадала я. - Там була купа ножів!" Я побігла знову через усю площу, оминаючи непорушних людей на землі та намагаючись не стикатися з чорними тінями, які скрізь літали по площі, поступово затягуючись в магічний стовп. Біля святкових перевернутих столів серед розбитого посуду я схопила перший же ніж, який помітила, і кинулась назад до короля.

Ніж був тупий, як обух! Я намагалася перерізати мотузку на руках чорнявого гвардійця, який мовчки, але з нетерпінням, спостерігав за цим. Певно, всім на вуста було накладено чари мовчання. Вогняні гілки падали все частіше, поряд загорілося ще кілька кущів, було спекотно, як у печі. Нарешті я, здираючи собі пальці до крові, буквально перепиляла ці грубі міцні пута. Гвардієць вихопив у мене ніж і з силою перерізав мотузки на своїх ногах. Схопившись на ноги, він кинувся бігти до стоянки бестіанів.

Що?! Я стільки мучилась з його звільненням, а він утікає, як полохливий заєць? Краще б я першим рятувала короля! Я мало не заплакала від розчарування, сидячи під палаючим деревом.

Та я, на щастя, помилялась. Чорнявий гвардієць відкрив королівську карету, щось там схопив і швидко повернувся назад. В його руках був короткий меч, яким він швидко і вправно розрізав мотузки на руках і ногах у всіх полонених. Двоє звільнених гвардійців злагоджено кинулися до Його Величності, підхопили його під руки й повели геть від вогню, а третій, мій чорнявий знайомець, почав допомагати мені підніматися, бо я так і сиділа під деревом на землі, якось відсторонено спостерігаючи за всім. І тут величезна палаюча гілка впала біля нас. Гвардієць блискавично висмикнув мене, вважай, просто із вогню, штовхнувши геть, і я впала вже віддалік дерева, біля тіла якогось чоловіка, який перебував, як і всі на площі, в якомусь сні. Але хоч вогонь і не зачепив мене, поділ сукні загорівся. Тоді гвардієць швидко скинув із себе камзол і почав ним тушити вогонь. Скоро з вогнем було покінчено. Але моя сукня! Вона й так була розірвана в кількох місцях ножем Жерлона та колючим дротом, а тут майже весь низ подолу згорів!  Чорні від вогню клапті чудової колись синьої сукні звисали трохи нижче колін, відкриваючи мої ноги, в синцях та подряпинах. Байдуже, головне все позаду, короля врятовано!

- Дякую, - сказала я чорнявому гвардійцеві, який допоміг мені піднятися на ноги.

Він мовчки кивнув. Я зиркнула на чоловіка, біля якого впала, і охнула. Це був маг Патіґар. Його обличчя було залиште кров'ю, а на голові була велика кривава рана. Я присіла біля нього, щоб перевірити пульс, і раптом він застогнав! А потім відкрив очі. Побачивши мене, він спитав:

- Цілителько Маро, це ви? Що зі мною? Що сталося?

- Ах, шановний Патіґаре, сталася сила-силенна подій! Але ви живий, і це найголовніше! - вигукнула я радісно, а потім запитала. - А ваша тінь? Де ваша тінь?

- Моя тінь давно відділилася від мене і живе своїм життям. До чого тут вона?

Ось воно що! Маг Патіґар людина, тому й не спить, як інші. Але чому ж він тут лежав?

- Чому ви втратили свідомість? - спитала я. - Ваша рана...

- Хтось напав на мене, - почав згадувати маг, намагаючись сісти, ми з гвардійцем допомагали йому. - Коли почався землетрус, я побіг у бік входу в підземелля до Колони Істини. Звідти йшов аномальний виплеск чужорідної енергії. Треба було це зупинити. Почав кликати своїх колег-магів. Але хтось підбіг і вдарив мене по голові. Я впав і більше нічого не пам'ятаю.

- Вас таким чином знешкодили, щоб ви не могли завадити руйнуванню Колони, - впевнено сказала я. - Стався королівський переворот, усі тіні затягує в цей магічний стовп, - вказала я на вихор над нами.

- Його Величність, що з ним? - стурбовано спитав маг, піднімаючись на ноги і кривлячись від болю.

Гвардієць мовчки вказав на цілительський намет, який дивом вцілів, хоча його краї, що сягали палаючих кущів і трави, починали вже тліти.

Ми повели мага до намету. Дорогою я розповіла Патіґару про закляття німоти, накладене на короля і його охоронців, та звідки навколо вогонь.

У цілительському наметі короля всадовили на ліжко, на якому перед цим лежала Розія. Він подивився на нас якось безнадійно й приречено.

- Ваша Величносте, -  сказав маг Патіґар, побачивши короля, - я, спробую зняти з вас чари. Хоча не обіцяю, що вийде, моя магія майже вичерпана, бо Колона Істини втягує не лише тіні, а й магічну енергію нашого світу.

Він сконцентрувався і почав нерозбірливо бурмотіти, роблячи якісь знаки руками.

- Дякую, Патіґаре, але все дарма, - раптом озвався король, бо чари мага, певно, подіяли. - Але краще б я загинув там, у вогні… - він скрушно похитав головою. - Бачити, як твоя рідна улюблена донька підняла руку на батька й сестру, як вона вбиває й калічить людей, як руйнується королівство від її рук - це нестерпно!