Розділ 29. Коронація

Відвідувачів не було видно. Колона, як і в мій минулий прихід, сяяла синім приглушеним світлом і манила до себе.

Я замислилась. Кликати на допомогу чи спробувати вибратися самій? Мабуть, не варто привертати до себе увагу, адже десь тут зараз можуть бути спільники Жерлона. Я посмикала дріт і спробувала зробити в цій колючій загорожі діру, достатню для того, щоб пролізти в неї. Добре, що навколо нікого не було, бо мої крики від болю й люті, мабуть, не почув би тільки мертвий. Нарешті, пропхавшись між двома колючими дротами, я опинилася з іншого боку, в печері, залишивши на дротах трохи крові та добрячі клапті моєї сукні. Щока, спина, шия, руки та ноги були закривавлені в кількох місцях.

- Ох, Марто, - шепнула я сама собі, - скільки страждань і крові заради кохання. Ти точно тепер мусиш вийти заміж за Ореста, - і додала, -  якщо він ще живий.

Я гірко посміхнулась і обережно, скрадаючись попід стіною, пішла до виходу з печери.

Нікого не зустрівши на своєму шляху (що було дивно, бо люди Жерлона повинні були біля Колони Істини чекати його сигналу), я вийшла з печери і шмигнула в кущі, які росли неподалік від маронієвої скелі. Вже було темно, але площа сяяла вогнями. У яскраво освітленому шатрі віддалік досі продовжувалося святкування. Кельнери снували сюди-туди. Я навіть бачила Жерлона, який сидів до мене спиною. Значить, пройшло не так багато часу, а здавалося, що вічність.

Вигляд у мене, маю підозру, був страшний. Розірвана й заляпана кров'ю в багатьох місцях сукня, закривавлене обличчя та руки, розтріпана зачіска, опухле від сліз обличчя. Мені не можна було повертатися до святкового столу.

Думки гарячково крутилися в голові. Як попередити Ореста? Що робити?

Перебігаючи парком від дерева до дерева й ховаючись у тінях, я підкралася ближче до святкового шатра. Король та принцеси з їхніми нареченими були в мене, як на долоні, сама ж я ховалася в тіні високого кущистого дерева.

- А тепер, перш ніж розпочати церемонію проголошення наступників престолу, я запрошую всіх гостей послухати пісню, яку виконає моя дочка Розія. Вона гратиме на арфі і співатиме.

Слуги швиденько піднесли до столу арфу, за яку сіла Розія і, перш ніж почати грати, промовила, дивлячись на принцесу Зорію:

- Зоріє, сестричко, це пісня для тебе. Я дуже люблю тебе, бо ти завжди підтримувала мене в скрутні для мене часи.

Зорія мовчки кивнула, дивлячись чомусь не на Розію, а на арфу.

Принцеса Розія грала чудово, її тендітні пальчики перебирали струни вправно й упевнено. Голос був дзвінкий і чистий. Вона співала пісню про літо, сонце і гори. Всі зачудовано слухали й милувалися дівчиною. Бармуто дивився на неї закохано й ніжно.

Аж раптом Розія помилилася. Її палець торкнувся не тієї струни, потім помилилася вдруге, голос її здригнувся, вона перестала грати. Завмерла, сидячи прямо, а потім почала хилитися і сповзати зі стільця. Всі здивовано загомоніли, Бармуто схопився, підбіг до нареченої і підхопив її на руки.

- Розіє, що з тобою? - спитав він стурбовано.

- Якось мені недобре, - прошепотіла дівчина, глянувши на нього, - мабуть, дарма я пішла на цей бал. Видно, я ще не до кінця одужала.

- Цілитель, де цілитель? - гукнув Бармуто стурбовано.

Він кинувся за слугою, який вказував йому шлях до цілительського намету, що розміщався неподалік від  стоянки бестіанів. Схвильований король про щось говорив з якимось гвардійцем, а потім звернувся до гостей:

- Розія перевтомилася, вона нещодавно після хвороби. А тут і заручини, і виступ на публіку… Цілителі відвезуть її додому й приглянуть. А ми продовжуємо наш святковий вечір!

І хоч було видно, що король стурбований цим випадком з Розією, але він опанував себе, бо має зобов'язання перед своїми підданцями. Схвильований гомін стояв біля столу. І ніхто, крім мене, не помітив, як дивно поводилась принцеса Зорія. Коли Розія грала й співала, вона очікувально дивилася на її пальці, що перебирали струни, коли сестрі стало погано, вона жадібно споглядала всі негаразди, що сталися з нею, а потім зі злорадною посмішкою спостерігала, як Бармуто несе Розію геть.

Все це було підлаштовано саме Зорією, я не мала сумнівів. Я молилася богам, щоб Розії стало краще, бо щось мені підказувало, що треба чекати найгіршого. Тим часом король продовжував:

- А зараз я хочу проголосити моїх наступників, які, сподіваюся, будуть правити Долиною Тіней багато років після мене і започаткують нову династію королів і тіней. Я був самодержцем багато років, але тепер я відходжу від справ. Зорія і Торес продовжать мої діяння. Мир, злагода, добро, кохання, дружба - це не просто слова, це те, що допомагає людям залишатися людьми чи тінями. Хай ці цінності супроводжують ваше правління…

- Ваша Величносте, - раптом озвався Орест, перериваючи короля Фетанія. - Я маю дуже важливе повідомлення!

І король, і гості, а особливо Зорія, були здивовані раптовими словами принца. Орест встав і підійшов ближче до короля.

- Я хочу сказати вам чесно й відверто. Я не кохаю вашої доньки принцеси Зорії і недостойний бути її нареченим. Бо я кохаю іншу дівчину, - Орест поглянув на гостей, очевидно, сподіваючись побачити мене.

Але я була тут, у кущах, і зовсім не збиралася їх покидати! Ще не вистачало постати а такому вигляді перед усією знаттю Долини Тіней!