Розділ 25. Я кажу тобі "Так!"

Я здригнулася. "Моє веснянкувате сонечко" - це були слова із того, колишнього життя, коли хлопець кохав мене і так ніжно називав. Я дивилась в його обличчя, яке променилося коханням, із недовірою і таємними сподіваннями. Ми кружляли в танці, навколо мерехтіли інші танцюючі пари та натовп вишукано вбраних глядачів, а я бачила тільки Ореста. Невже він мене впізнав? А що, як я спитаю його зараз про це? Я страшенно втомилася бути біля коханого і не сміти сказати йому про свої почуття.

- Ви..? - почала я несміливо.

- Так! Я згадав! - Орест дивився на мене з таким полегшенням і бурею почуттів на обличчі, що я повірила.

- Ти… згадав мене, Оресте? - насмілилась я назвати принца справжнім іменем.

- Так!

- Ти все-все згадав? - не вгавала я.

- Так!

- Ти ж знаєш, що я кохаю тебе понад усе на світі? - обережно спитала я.

- Так! Так! Так! - кивав він у такт своїм словам, а потім щасливо засміявся. - Марто, я кажу тобі "Так!" на всі твої питання. Мене осяяло тієї миті, коли я обняв тебе у цьому неймовірному танці. Крапля за краплею зустрічі з тобою розбивали шкаралупу мого забуття й нерозуміння. Я весь час думав, звідки я тебе знаю? Чому при зустрічі з чужою людиною в мене виникають дивні відчуття шаленої приязні і бажання обняти? З якої причини мої руки самі тягнуться, щоб торкнутися твоєї руки, волосся, щоки? Адже Мара мешканка Долини, казав я собі, я не міг знати її раніше, ще в Саліксії…

- Я не могла тобі признатися зразу, ти ж розумієш, - почала я виправдовуватися. - До того ж Бармуто…

- Він тут? - здивувався Орест, а тоді рішуче промовив. - Так. Ти негайно повинна мені розповісти про те, чому ви тут. Щось сталося?

- Я... хотіла повернути тебе. Шукала…  І знайшла, - видихнула я.

Аж раптом музика зупинилася, і танець закінчився. Ми стояли у натовпі, який готувався до наступного танцю.

- Нам треба поговорити. Іди за мною, - шепнув мені принц тихо. - На віддалі. Щоб ніхто не помітив.

Він уклонився мені, дякуючи за танець, поцілував руку і пішов поволі геть. Я зробила вигляд, що роззираюсь, когось шукаючи, а потім потихеньку теж пішла в той бік, куди прямував Орест. Принц цілеспрямовано йшов до стоянки бестіанів. Ось він наблизився до одного з них і погладив його червоний лисніючий  бік, а потім відкрив двері блакитної карети й зайшов до неї. Я повільно рухалася крізь натовп, щоб не привертати уваги поспіхом, а потім теж, мовби ненароком, підійшла ближче до карет і поторсала дверцята тієї, де зник Орест.

Двері відчинилися, і сильна рука буквально втягнула мене досередини.

Я перечепилася об поріжок, не втрималась і впала просто в обійми Орестові. Він обняв мене, і наші губи злилися в палкому поцілунку. Це тривало вічність! Як же я скучила за коханим! Хотілося обіймати його, цілувати, признаватися в коханні, говорити й говорити про те, як мені було без нього самотньо. Орест жадібно цілував мої очі, губи, руки, пригортав до серця й шепотів:

- Марто, моя кохана Марто, як же мені не вистачало тебе! Лише зараз я зрозумів, чому весь світ був якимось сірим і безликим. У ньому не було тебе!

- Я кохаю тебе, Оресте! - шепотіла я.

- Я кохаю тебе, Марто! - луною відповідав він.

Десь шумів музикою і піснями бал, за стінами карети схропували бестіани, а ми нічого не чули, бо не могли відірватися одне від одного.

Аж раптом гучний брязкіт збруї одного з бестіанів за стіною карети раптово привів мене до тями.

Боги, треба поспішати! Скоро закінчаться танці, почнеться святкове пригощання, у кінці якого король має оголосити свого наступника і наступницю. Мене мов блискавкою вдарило: це ж мають бути Орест із Зорією!

І тоді я швидко розповіла Орестові про всі наші пригоди з Бармуто в Долині Тіней. Багато непотрібних подробиць я упустила, але все, що стосується назріваючої інтриги, організованої Жерлоном і Зорією, я принцові розповіла.

- Ось чому я попереджала тебе біля Колони Істини, щоб ти був насторожі! - пояснила я.

Орест задумливо дивися на мене, а потім відповів:

- Марто, я хочу, щоб ти не втручалась у цю справу. Я вже все знаю і візьму удар на себе. Мені лячно за твоє життя. Я ніколи не прощу собі, якщо з тобою щось станеться, - він ніжно стис мої руку, які тримав у своїх протягом усієї розповіді.

- Ні, Оресте, - рішуче стріпнула я головою, - ця справа є і моєю також! Розія, тінь Діанея, Жанія та й інші перестали бути для мене чужими людьми, я повинна допомогти їм, чим зможу. І не відмовляй мене! – скрикнула я, побачивши, як заперечення зблиснуло в неперев’язаному оці хлопця.

- Ох, Марто, ти як завжди, неперевершена у своїх спробах врятувати світ! – похитав принц головою. – І така спокуслива!

Він поцілував мене довгим поцілунком, повним ніжності й кохання. Ми умовилися бути насторожі, і я перша вислизнула з карети й поспішила до площі, де ще досі гості весело танцювали під світлом різнокольорових ліхтарів. Сутеніло, магічні вогники й гірлянди розгорялися яскравіше, сонце вже майже зайшло за горизонт.

Я пройшла повз вервицю карет і фургонів, лавіруючи між бестіанами, і раптом почула знайомий голос. Жерлон! Він розмовляв з якимось незнайомцем. Це могло бути дуже важливим! Тому я прокралась ближче, зупинилась і затаїлась за рогом пишної золотистої карети, намагаючись не видати себе.