Розділ 24. Танець з коханим

Виявилося, що ми перелякалися даремно. На площі було все спокійно. На великій сцені, встановленій поблизу тронів, виступали маги, які демонстрували своє мистецтво, красиво запускаючи в небо магічних птахів і драконів, розсипаючи навколо різнокольорові квіти, які танули, торкаючись чогось матеріального, створюючи зворушливо красивих метеликів, з крилець яких летів золотистий пилок… Якраз виступав молодий і, очевидно, не дуже вправний маг, бо створені ним величезні барвисті й прозорі кулі, підлетівши високо в повітря, голосно вибухали, розсипаючи навколо різнокольорові іскри. Шум від його магічних вправ нервував натовп, і його швидко спровадили зі сцени.

Ми з тінню Діанеєю полегшено зітхнула і пішли ближче до тронів, де вже вишикувалась черга з охочих підійти до короля, представитися і засвідчити йому свою повагу. Король благосклонно всім кивав, іноді про щось запитуючи чи навіть жартуючи.

- Король сьогодні в гуморі, - шепнула мені тінь Діанея, теж затягнувши мене в чергу.

Я, нарешті, побачила Бармуто і почала махати йому, прикликаючи до нас. Поки він пробирався крізь натовп, тінь Діанея сказала мені:

- Дуже порядний і розумний юнак. Шкода, що з ним сталася така трагедія. Розі розповіла мені про нещасний магічний випадок.

- О так, - підтвердила я. - Я знаю його давно, він, крім цього, ще й дуже талановитий.

- Я помітила, - зауважила жінка, мружачи очі. - Він дуже скромно і стримано себе веде, хоча Розі очей з нього не зводить. Це так незвично. Переважно всі кавалери принцес із шкіри лізуть, щоб їм сподобатися.

Жінка зітхнула, але не продовжила свої роздуми вголос, бо Бармуто вже підійшов до нас. Ми почали вести світську невимушену розмову ні про що, аж доки не прийшла наша черга представитися королю.

Першою підійшла тінь Діанея і присіла в глибокому реверансі.

- А, Діанеє, - зрадів король, побачивши її, - я радий, що ти тут. Дякуючи твоїм старанням, Розі вже на ногах!

- Так, Ваша Величносте, - промовила жінка, посміхнувшись і зиркнувши на Розію. - Ми всі прагнули, щоб принцеса Розія швидше одужала. До речі, хочу представити вам цілительку Мару, яка поставила принцесу на ноги, а також нового вчителя музики Баруто. Він вчить Розі грати на арфі.

Ми вклонилися.

- Я чув про це, - кивнув король. - Розі вже пообіцяла зіграти мені, коли добре вивчить якийсь там етюд, чи не правда, доню?

- Так, тату, - кивнула щаслива дівчина.

Було видно, що вона насолоджується всім тим, що відбувається навколо неї. При звертанні до батька її голос змінювався, ставав ніжним і щирим, водно було, що вона дуже його любить. Але увесь час вона нишком зиркала на Бармуто, і тоді кохання світилося в її очах яскравіше сонця.

- Дякую вам, юначе, - подякував король Бармуто. - А вам я хочу не лише подякувати, але й нагородити, - поглянув на мене Його Величність.

Він кивнув якомусь слузі, і той підніс на оксамитовій подушечці надзвичайно красиві і, мабуть, дуже дорогі коштовні прикраси. Це було кольє та сережки, зроблені у формі пташки, яка змахнула крилами.

- Це коштовності, виготовлені у вигляді символів нашого королівського дому, прийміть їх на знак подяки за вашу службу, - сказав король.

- Дякую, Ваша Величносте, з радістю, - відповіла я, присівши в реверансі.

Відмовлятися і казати, що я все роблю, не потребуючи нагород, було б правильним, але, мабуть, недоречним, коли навколо стоїть натовп людей, і всі витріщаються на тебе. "Ні, ні, Ваша Величносте, не треба, це дуже дорого!" - думаю, не це хотів би почути король. Якась гарно вбрана фрейліна підстрибнули до мене, і не встигла я оком змигнути, як прикраси вже були одягнені на мене.

- Вам дуже личить, - схвально кивнув король. - Дякую за службу.

Ми розкланялись і почали відходити від трону, бо за нами до короля вже підходили інші гості. І раптом я наткнулася на два кардинально різні погляди. Це був повен ненависті погляд Зорії, яка спопеляла мене своїми примруженими очима. "Ну, постривай, - наче промовляв її погляд, - я з тобою ще розберусь і розквитаюсь!" І погляд Ореста, який стояв біля трону Зорії. Він незмигно дивився на моє обличчя, наче намагаючись щось пригадати. На переніссі викарбувалась зморшка, що свідчила про глибоку задуму. Я відчула хвилю захоплення і замилування, що йшла від нього. Знітилась, опустила очі і швидко прошмигнула мимо.

- Я втратив Жерлона з виду, - тихо повідомив мені Бармуто, коли ми відійшли від тронів.

Тінь Діанея спілкувалася з якоюсь знайомою дамою, а ми стояли трохи осторонь і могли порозмовляти. Я розказала Бармуто про Колону Істини, сором'язливо упускаючи всі емоційні деталі нашої зустрічі з Орестом. Але він і так все розумів, бо злегка стис мою руку після моєї розповіді і сказав:

- Він згадає, Марто, от побачиш. Треба час.

- У нас немає часу, - сумно глянула я йому в очі. - Назріває щось страшне. Зараз. На цьому балу. Якщо Жерлон знищить Колону Істини, ніхто не зможе передбачити наслідки.

- Він спочатку розмовляв з якимось літнім чоловіком, там вони сиділи, - кивнув на лавку Бармуто. - Я, на жаль, почув тільки кілька фраз, коли проходив повз них і зробив вигляд, що випустив з рук свого капелюха. "...Проголосить спадкоємців. І тоді ми згодні вас підтримати", - сказав той чоловік. А Жерлон відповів: "Він завжди може переграти все назад. Треба прибрати і його".