Розділ 23. Тінь Діанея

На площі зібрався увесь цвіт знаті Долини Тіней. Святково вбрані дами, елегантні кавалери. Яскраве призахідне сонце вже сховалося за горами - скоро стемніє, і площа засяє вечірніми барвистими ліхтарями та гірляндами. Я трохи прогулялася по площі, визираючи Бармуто, але він десь подівся. Тоді я зауважила, що майже всі зібралися біля тронів, розпорядник свята, високий чоловік у білому костюмі, щось голосно говорив, коли я підійшла ближче.

- …І тому Його Величність король Фетаній, Тінь Усіх Тіней, наголошує, що його відхід від справ є продуманим кроком. Пора дати дорогу молодим, які бачать майбутнє нашої країни по-своєму, по-сучасному, але зберігатимуть наші традиції, накопичені протягом багатьох століть. Король радий вітати своїх доньок, принцесу Зорію та принцесу Розію, які зараз, як кілька років тому, знову разом біля втішеного батька. Віднині ми проголошуємо День Поєднання не лише святом єднання світла й тіні, але й початком нової династії, яка сьогодні почне відлік свого правління. І відкриваємо цей бал, в кінці якого король оголосить нового правителя й правительку.

Засурмили фанфари*, бал розпочався.

Я протиснулась до тіні Діанеї, яку я помітила недалеко від тронів, вона розчулено дивилась на Розію, що сиділа поряд з королем ліворуч. Праворуч розмістилася Зорія, біля трону якої стояв Орест з чорною пов'язкою на оці. Я засмутилась, побачивши його там, але взяла себе в руки і, посміхнувшись, спитала в тіні Діанеї:

- Я трошки затрималась біля Колони Істини, вибачте. Вона дивовижна! Завжди мріяла побачити її, та все не мала часу.

- Так, - кивнула жінка, не відриваючи погляду від Розії, - від неї йде якесь неймовірне тепло. Аперія у свій час теж любила там бувати. Я ось зараз дивлюсь на принцес - а згадую її. Жаль, що четвертий, де мала бути вона, опустів.

Тінь Діанея почала хустинкою витирати очі, а я гарячково згадувала, хто така Аперія. Потім мене осяяло - королева! Мати Розії та Зорії!

- Королева була вашою подругою? - спитала я, аби щось спитати.

- Так, ми були з королевою Аперією найкращими подругами, принцеса Розія виросла в мене на очах, пройшла ритуал роздвоєння, вона мені - як донька, - сказала жінка. - Я рада, що сьогодні вона поряд з батьком, якого дуже любить, вона прагнула до цього довгий час, поки хворіла.

Раптом у мене виникла шалена думка, і я випалила:

- А як ви розрізняєте принцес, вони ж такі схожі. Мабуть, в однаковому одязі їх і не відрізниш.

- Я про це ніколи не думала, - сказала тінь Діанея. - Я люблю обидвох сестер. Розія, правда, в дитинстві була дуже примхлива й розбещена, навіть зарозуміла. Я боялась, що коли вона виросте, то стане сухою, жорстокою і презирливою. Все вказувало на те. Я іноді ловила себе на думці, що це я винна в тому, що Розі зла на весь світ. Але після роздвоєння все змінилося. Очевидно, ритуал змінив її. Вона добра й щира, така, як і її мати, Аперія.

Я згадала, як Бармуто розповідав мені про те, що тінню, очевидно, є Розія. Тепер зрозуміло. Зорія лишилася такою ж, як і була, злою й зарозумілою, а от її тінь - повна протилежність. Як усе заплутано. Я продовжила:

- Тінь Діанеє, я хотіла давно з вами поговорити. Про принцесу Розію. Чи не можемо десь усамітнитися? Ця розмова не призначена для чужих вух.

Жінка глянула на мене пильніше, стурбована зморшка пролягла в неї між бровами. Вона кивнула і сказала коротко:

- Ходімте.

Ми пройшли крізь натовп і попростували в одну з бокових алей-відгалужень від центральної площі. Гамір за нашими спинами стих,  подеколи мимо нас прогулювалися запрошені гості, але в цілому алея була напіпуста. Ми сіли на одну з лавочок, спинка якої була зроблена у вигляді двох крил - чорного та білого.

- Що ви мені хотіли розповісти? - нетерпляче спитала тінь Діанея, напружившись, як струна.

- Ви тільки не хвилюйтесь, - почала я і сама себе обірвала.

Ця фраза в складних ситуаціях якраз навпаки, накручувала до максимуму. Тому я швидко випалила зразу ж все, що хотіла повідомити тіні Діанеї.

- Справа в тому, що я трохи знаюсь на тому, що зараз вам розкажу. Я впевнена, що принцеса Зорія не тінь, а людина, від якої відділилась принцеса Розія. Якимось чином Зорія переконала Розію, що вона хвора, відгородила її від світу, а сама назвалась тінню.

Тінь Діанея, почувши мої слова, полегшено зітхнула.

- Ох, це все, що ви хотіли мені сказати? Отже, з Розі все добре? З її здоров'ям усе в порядку?

- Так, вона цілком здорова. Молода й сильна дівчина.

- Я стривожилась, що з нею щось не так. Після усіх цих розмов про хворобу… - жінка кивнула, й продовжила. - Я вислухала вас. І ось що я вам скажу, цілителько Маро…

Тінь Діанея спинилась, мабуть, підбираючи слова.

- Я знаю вас дуже мало часу. Довіряти повністю я вам не можу навіть зараз. Тому скажу так: те, що ви розповіли, - нісенітниця. Я знаю Розі з дитинства, так, її характер змінився, вона стала добріша й щиріша,  але це все та ж Розі. Не тінь!

Останню фразу жінка підкреслила.

- Але ж Зорія…

- Так, якраз Зорія є тінню. І її поведінка мені не дуже подобається. Але це між нами. Обидві вони принцеси і доньки нашого короля.