Розділ 21. У Маронієвому парку

Увечері рівно о шостій ми виїхали з королівського палацу на бал, присвячений початку літа. В кареті нас було четверо: принцеса Розія, Бармуто, тінь Діанея і я. Виявилося, що поїдемо ми не кіньми, як звикла я в Саліксії, а бестіанами. І не поїдемо, а полетимо!

Дві великі червоні тварини були впряжені в пишну карету з малюнками королівського герба на дверцятах. На кожному бестіані сиділи вершники, які контролювали й направляли тварин у правильному напрямі. Я зробила байдужий вигляд, хоча мене так і смикало підійти й погладити цих красивих гордих звірів. Бестіани махали крилами і нетерпляче переступали з ноги на ногу, рвучись у небо. Ми сіли в карету, а вершники щось почали кричати бестіанам. Карета зрушила з місця і почала набирати розгон. Я вчепилась у поручень, який виявила поряд на стінці карети, бо побачила, що і тінь Діанея, і принцеса Розія теж тримаються. За вікном замиготіли дерева, я, чесно кажучи, трохи злякалась такої швидкості, аж раптом колеса відірвалися від землі, і ми полетіли. Це було неймовірно! У вікні було видно, як віддаляється королівський палац, зменшуються на очах будівлі, вулиці, люди, а синє небо й вечірнє сонце, яке в місті за дахами будинків часто й не вгледиш, навпаки,  наповнюють краєвид від краю й до краю. Хитавиці не було, мабуть, якась магія допомагала кареті рухатися, хіба що злегка іноді поскрипували ресори. Я відірвалась від вікна і поглянула на Розію. Вона була щаслива, теж дивилась у вікно, і щире захоплення сяяло в її очах. Тінь Діанея спокійно вела з Бармуто світську бесіду про погоду та її особливості в горах і долинах.

Бармуто був одягнений в красивий темно-зелений камзол, що перегукувався в кольоровій гамі з сукнею принцеси Розії. Принцеса часто кидала погляди на хлопця, і тоді її обличчя ставало щасливим і загадковим. Кохання змінило її, вона стала серйозніша й спокійніша, неначе людина, що довго щось шукала і, нарешті, знайшла.

Летіли ми недовго. Мав рацію наш новий знайомий Мусійко, син фермера Валдія, червоні бестіани були найшвидшими, бо столиця залишилась далеко за горизонтом, а ми подолали досить велику відстань за такий короткий час.

Приземлилися на невеликій платформі, де вже стояло кілька пишних карет. З її висоти можна було побачити увесь Маронієвий парк, в якому росли екзотичні дерева й кущі, було багато клумб, засаджених барвистими квітами, розташовувалися оригінальні скульптури й фонтани.

Від платформи, яка висилася над Маронієвою ущелиною, опускалися й піднімалися широкі підйомники, на яких їхали урочисто вдягнені гості. Один із підйомників опустив нас на невеликий майданчик, який був початком доріжки, що вела до центру парку.

У центрі знаходилась велика площа, обрамлена високими мармуровими колонами й квітучим живоплотом. Скрізь висіли різнокольорові ліхтарики, стилізовані під фігурки людей, тварин, квітів. Ніжні романтичні мелодії грав великий духовий оркестр, мимо якого ми якраз проходили. Праворуч від нас на краю площі знаходилось невисоке підвищення аж з чотирма  королівськими тронами, над яким було натягнуто яскравий широкий тент. Площею і парком прогулювалися групи урочисто вдягнених людей, чекаючи початку балу.

- Цілителько Маро, - раптом почула я знайомий голос.

Я обернулась і побачила мага Патіґара в святковій червоній мантії.

- Добрий день, - привітався він, підходячи до нашої компанії.

Всі теж привіталися, тінь Діанея представила Бармуто, з усіма іншими маг був знайомий.

Патіґар мав чудовий вигляд, ніщо не вказувало на те, що ще зранку він міг ледве зіп'ястися на ноги.

- Я дуже радий бачити всіх на балу, особливо вас, принцесо Розіє, - вигукнув він, вклонившись. - Сподіваюсь, ви отримаєте велике задоволення, поглянувши увечері на мої скромні магічні феєрверки.

- Не треба применшувати ваші досягнення в мистецтві створення святкового настрою, - засміялась Розія. - Я пам'ятаю, які незвичайні квіти розквітають в небі, коли ви змахуєте рукою.

- А ви, Діанеє, як завжди, маєте чудовий вигляд! - почав сипати компліментами маг. - Бездоганний стиль і шарм!

- Ах, Патіґаре, всі знають, що ви великий підлесник! - усміхнулась тінь Діанея, глянувши на нього крізь лорнет. - Краще сипте компліменти молодим і вродливим дівчатам, тоді це дійсно буде правдою.

- Король вже приїхав, - повідомив маг, озирнувшись на гамір та натовп, який почав збиратися неподалік.

- Так! - скрикнула Розія, - я піду до батька, мені треба розказати йому, що я одужала!

Дівчина вибачилась і в супроводі тіні Діанеї швидко пішла до тронів.

- Я мушу теж іти, - сказав Патіґар, кивнувши нам з Бармуто, і поспішив геть.

Поки ми з ним стояли, чекаючи урочистого початку балу, я швидко розповіла йому вчорашні Жаніїні плітки (тільки не про те, що Орест запав на мене, мені здається, це вигадки!) та про свої сьогоднішні перипетії, пов'язані з замахом на Патіґара. Особливо мене турбувала ота "зброя", про яку розповів маг. Я не збиралася передавати хлопцеві останні слова мага, які стосувалися долі Бармуто. Довго зважуючи "за" і "проти", я вирішила не втручатися в хід подій. Бармуто сам повинен зробити вибір: повернути свою зовнішність, але відмовитись від Розії, чи зберегти кохання, але бути назавжди потворним.

- Так, Марто, ти маєш рацію, - задумливо кивнув блазень. - Треба терміново знайти Ореста і розпитати його про той агрегат, з яким він учора носився. Оскільки мене він не пам'ятає, це повинна зробити ти. А я поки покручуся біля мага Жерлона. Покажеш мені його. Якщо Зорія з ним у змові, то варто чекати несподіванок.