Розділ 19. Бармуто і Розія

Чи хвилювалися ви перед якоюсь урочистою подією так, що аж мурашки покривали вас із ніг до голови, а щоки пашіли, наче вас постійно хтось згадує і згадує, хай йому грець? Так, що все випадало з рук, а в дзеркалі ви не могли себе чітко побачити, бо зображення пливло й роздвоювалося, розтроювалося і зникало десь, а ви завмирали стовпом, і мрії геть несли вас із реальності? Так, що коли у вас щось питали, ви відповідали невпопад, недоречно, вас розбирав то сміх, то розпач, і хотілося все кинути й нікуди не йти? Ось так я хвилювалась перед балом. Бо тінь Діанея беззаперечно наказала мені строгим голосом, в якому відчувалися приховані смішинки:

- Звичайно, Маро, ви йдете на бал! І як цілителька Розії, і як молода дівчина, що повинна насолодитися таким гарним святом, як зустріч літа. І йдете ви в бальному платті! - вона кивнула на сукню, яку щойно принесла вслід за нею Жанія. - На балу є певні вимоги до одягу, і це не мантія цілительки! Ви ж не думаєте, що відомий у нашому місті будівельний магнат Корінтос прийде у робочій робі?

- Але ж.., - скинулась я.

- Ніяких але! - відрізала тінь Діанея. - Я чекаю вас у Розії о шостій. Ми виїжджаємо разом. Я також запросила і вчителя Баруто.

- Виїжджаємо? А що, бал відбудеться не в палаці?

- Бал початку літа за традицією завжди відбувається в Маронієвому парку. Ви ж пам'ятаєте, що він збігається з Днем поєднання? Довго ж ви не були в столиці, якщо забули це, - тінь Діанея похитала головою, кивнула Жанії та вийшла.

- Т-так, пам'ятаю, - не дуже впевнено протягнула я їй услід, бо не знала, про що йде мова.

Лишалася надія, що Жанія допоможе в усьому розібратися.

Жанія задоволено допомогла мені приміряти бальне плаття. Я спочатку налаштувалася радісно повідомити, що воно мені не підходить, не налазить, бо я затовста для нього, але плаття сіло ідеально. Підкреслило все, що треба, а що не треба, замаскувало. Темно-синього насиченого кольору, з не дуже глибоким декольте, довге до підлоги, напівдовгими рукавами і золотистим паском, воно було прикрашене різної величини світло-блакитними намистинками по подолу. Моєму здивуванню не було меж. Як? Чи я схудла, чи дзеркало мене обманює, чи...

- Це плаття із давньої королівської колекції відомого мага-модельєра Тірбаніса, магічно змінене. Їх лишилося всього вісім у всій Долині, - пояснила Жанія, розчулено дивлячись на мене. - Воно саме розтягується чи звужується відповідно до фігури власниці. Тінь Діанея в молодості була та ще красунечка, я бачила на картинах у королівській галереї. Це плаття подарував їй король, Там, кажуть, теж була якась романтична історія, але все дуже втаємничено.

Дівчина, котра була ласа на будь-які  романтичні історії, скрушно зітхнула, засмучена, що не може розгадати цієї таємниці.

- Жаніє, а принцеса Розія вже готова до балу? - спитала я, бо вчора увечері так і не відвідала її.

- Так, вона дуже гарна в зеленій сукні! Вчитель музики Баруто очей не може від неї відвести! Я ж бачу! Ах, він такий загадковий! Просто як у тих історіях із часописів! - Жанія замріяно закотила очі. - І я не здивуюсь, якщо принцеса Розія закохається! Кохання, воно витає у повітрі! Ти це відчуваєш, Маро?

Я гмикнула, пробурмотіла щось невиразне і почала знімати сукню. До балу ще довго, а мені, як я зрозуміла, вкрай треба зустрітися з Бармуто.

Коли я постукала, двері кімнати Бармуто відчинилися рвучко й одразу, наче він стояв за ними й чекав, коли хтось прийде. І хоч він був у масці, я помітила, як промайнуло в його очах розчарування - він чекав не мене.

- А, Марто, це ти, привіт, - сказав він. - Проходь, - голос його був утомленим і якимось не таким, як завжди.

- Арсене, що сталося? - спитала я з порога. - Ти захворів?

- Цілителько Маро, ти вже так вжилася в роль, що хочеш і мене полікувати? - це прозвучало грубо.

Я не впізнавала завжди рівного та ввічливого Бармуто.

- Ти в порядку? - не звернула я уваги на його іронічний тон. - Я можу допомогти?

- Мені ніхто не зможе допомогти, - промовив хлопець приречено.

- Так, розповідай усе по порядку. Швидко! І зразу ж кажу, я не піду звідси доти, доки ти не розповісти, що сталося! - я пройшла в кімнату і демонстративно сіла в крісло.

Бармуто підійшов до дзеркала і почав вдивлятися в свою маску.

- Маг Патіґар назвав учора мені ціну за свої послуги.

- Як? Ти зустрічався з магом Патіґаром? Коли це було і як?

- Принцеса Розія люб'язно познайомила мене з ним. Ми гуляли в парку, тінь Діанея відлучилась на деякий час, і ми з принцесою Розією сіли в альтанці біля невеликого озерця. Маг Патіґар якраз теж прогулювався біля того озера з якоюсь дамою. І я поговорив з ним… Краще б я цього не робив…

Блазень помовчав, згадуючи.

- Ми з Розі розмовляли про різні речі. Вона, виявляється, дуже любить читати. Та й що було робити дівчині, яку закрили в кімнаті на довгий час? 

Бармуто розповідав, а голос його змінювався, набирав сили й ніжності, коли він говорив про принцесу. Він так захопився, що забував називати її принцесою, а казав Розія, Розі, як, мабуть, називав її в думках.

- Розія неймовірна дівчина! Мила, красива, добра, дуже талановита! Хапає все на льоту! А як чудово в неї виходить співати. Розі має ангельський голос! Тобі треба послухати її, Марто. Вона знає багато віршів місцевих поетів. Це надзвичайно талановиті автори! Я сам загорівся думкою вивчити їхні доробки і використати потім у своїх майбутніх виступах!