Розділ 17. Нові знайомства

Побачивши Ореста й мене, перемазаних у кров (я теж добряче вимазалась, витираючи йому чоло), Зорія раптом зблідла і почала падати вперед. Орест зловив її, спробував поставити на ноги, але вона, видно, втратила свідомість, бо обвисла на його руках. Принц вийшов у коридор, намагаючись підтримувати Зорію попід руки. Я теж майже ступила за поріг ліфта, але краєм ока помітила якийсь рух. Різко повернула голову, але у дзеркалі, яке займало майже всю стіну, було видно лише руду дівчину зі скуйовдженим волоссям і в вимазаній кров'ю мантії. Здалося? У коридорі товклася купа людей: Жанія, Малія, двоє знайомих мені охоронців та якийсь високий мужчина в мантії мага. В першу мить всі вражено вирячилися на нас із Орестом, але якраз незнайомий маг, побачивши, що Зорія зомліла, кинувся на допомогу.

- Всі відійдіть від ліфта! - скомандував чоловік, та так владно, що всі пирснули в різні боки, як коники з-під ніг на лузі.

Він прошепотів якесь заклинання, змахнув двома руками, і в коридорі з'явилося широке зручне крісло. Повернувшись до принца, він майже вирвав принцесу з Орестових рук і всадовив у крісло.

- Жаніє, за водою! Маліє, швидко прибери в ліфті. А ви, - глянув він на охоронців так, що ті аж виструнчилися під його грізним поглядом, - станьте на сходах і нікого сюди не пускайте!

Всі розбіглися у своїх справах, і аж тоді маг повернувся до нас і спитав:

- Ви в порядку?

- Так, дякую, Жерлоне, я поранився в ліфті, коли він раптово зупинився, а цілителька Мара зупиняла мені кров, - Орест глянув на шматок моєї мантії у своїй руці, яка була заляпана кров'ю, і швидко запхав її собі в кишеню.

- Тінь Зорія не переносить вигляду крові, - пояснив маг, - тому й зомліла. Я відвезу принцесу в її кімнату, тобі ж краще піти до головного королівського цілителя, Оресте. А вам, цілителько Маро, - він ковзнув по мені поглядом і зупинився на розірваній мантії, звідки виглядала моя оголена нога, - гм.., гм.., мабуть, треба теж…

- Так, так, - обірвала його я, - я зараз же піду в свою кімнату, тільки все-таки спочатку пересвідчуся, що з принцом Оре… Торесом все в порядку.

Я була настроєна досить рішуче, бо побачила при яскравому світлі, що вдарився Орест дуже сильно і не тільки лобом. Його праве око потихеньку почало запливати і напухати, бо під оком виявився ще один добрячий синець, хоча там, слава богам, не було садна. Маг Жерлон щось пробурмотів собі під ніс, знизав плечима й відвернувся до Зорії. Мабуть, якесь магічне закляття діяло на крісло, тому що коли він пішов по коридору, крісло теж плавно зрушило з місця і, не торкаючись підлоги, попливло за ним.

- Де знаходиться головний королівський цілитель? - вимогливо спитала я в Ореста.

- На цьому ж поверсі, тільки в іншому боці, - повідомив той, - але я не піду до нього, поки не занесу до себе "відлякувач тіней".

На моє німе питання принц кивнув у відчинені двері ліфта, де на підлозі валявся отой самий агрегат, що став причиною його поранення.

- Охоронці віднесуть, - сказала я строго, - вам потрібно негайно звернутись до цілителя!

- Але ж я не можу, він дуже цінний! Його дали мені на кілька годин, щоб я спробував перевірити одну свою ідею! - опирався Орест.

- А я наполягаю, щоб ви відвідали цілителя! - я аж тупнула ногою.

- Ви така гарна, Маро, коли гніваєтеся, - раптом сказав Орест, знову зиркнувши на мою ногу, яка якраз і тупала.

Я почервоніла, не знаючи, що відповісти. А цей хитрун зайшов у ліфт і підібрав той злощасний дивний пристрій, а потім сказав:

- Я візьму його з собою до цілителя. Такий компроміс підійде?

Я кивнула.

- Показуйте дорогу.

Орест пішов уперед, а я тяглася слідом, марно намагаючись ступати дрібно, щоб не блискати своєю оголеною ногою. Добре, хоч мої черевички мали пристойний вигляд, з блискучою пряжкою збоку і невисоким підбором. А якби під мантією на мені були штани й дорожні чоботи? Я ж так і планувала зранку. Все одно під нею нічого не видно. Але сьогодні була досить тепла погода (літо все-таки!), тому я передумала. Уявляю цю картину! Розірвана мантія і дама в чоловічих штанах і чоботях! Всі були б у шоці! В Долині жінки не носять чоловічі речі, наскільки я бачила. Всі в сукнях та спідницях.

Біля дверей, на яких було намальовано якийсь дивний знак, Орест зупинився і попросив мене постукати, бо його руки були зайняті. Я так і зробила. Зсередини почулося "увійдіть", і я штовхнула двері, пропускаючи принца вперед.

Це була велика світла кімната, майже зала, під стінами якої стояло кілька кушеток, накритих білими простирадлами, в глибині цієї зали за столом сидів чоловічок дуже маленького зросту з довгенними вусами, котрі стирчали горизонтально в сторони, і повністю лисою головою. Він подивився на нас поверх круглих окулярів і сказав:

- Почалася війна? Чи в палаці була велика бійка? Чи це ви у пориві шаленої пристрасті так поранили одне одного?

Я почервоніла. Орест теж знітився, але відповів рівно і ввічливо.

- Ні, тінь Гермоте, це не те, що ви подумали. Зламався ліфт, я сильно вдарився, а цілителька Мара мене рятувала.

- Принца Тореса потрібно негайно оглянути, - сказала я, виступаючи вперед. - Око запухає, потрібен холод і примочки. Та й рану промити цілительною настоянкою. Щоб не було інфекції.