Розділ 16. У ліфті

- Кожному він призначає свою плату, яку всі тримають у таємниці, - пояснила Розія. - Але я чула, як одна з фрейлін скаржилась іншій, що за те, аби підправити їй трохи носа, старий дурень Патіґар зажадав у неї ніч кохання, - Розія зашарілась. - Це її слова.

Я засміялась.

- Здається мені, що маг Патіґар великий жартівник.

Бармуто теж гмикнув, але якось жалісно й розгублено.

- Сподіваюсь, у мене він ночі кохання не проситиме, - сказав він.

І ми втрьох розсміялися.

Таку веселу сцену й застала тінь Діанея, котра якраз зайшла до Розії. Я представила їй Бармуто, котрий одразу ж зачарував літню даму своїм шармом. Кілька компліментів, вдалі порівняння, крапелька перебільшень, захоплені вигуки й романтичні вірші, яких Бармуто знав безліч, - і тінь Діанея благосклонно запросила його сьогодні на прогулянку в парк, куди вони збиралися з Розією по обіді. Як добре, що він буде поруч із дівчиною, в складній ситуації він зможе допомогти й захистити, бо Розію ні в якому випадку не можна залишати наодинці.

Я сказала, що ввечері ще раз навідаюсь до Розії, аби дізнатися про її самопочуття, і пішла в свою кімнату.

Ліфт, нарешті, працював. Ще вчора охоронці звільнили Малію, і сьогодні можна було спокійно з'їхати вниз. Тут і недалеко, всього три поверхи, але мені так подобалося їздити на цьому диво-підйомнику, що я навіть подумувала трошки на ньому покататися. А чом би й ні? Наче зараз нікого немає в коридорі. Я зайшла в ліфт і натисла кнопку. Поїхала донизу. Ледь-ледь відчувалася вібрація від руху, дзеркала на стінах показували мені руду дівчину з лукавим поглядом, яка вчепилася в поручень збоку, бо відчула легкість і невагомість у всьому тілі. Як прикольно! Я з'їхала на перший поверх і повторила свій вертикальний шлях, тільки доверху. На третьому поверсі я знову хотіла натиснути кнопку, аби прокататися донизу. Але тільки-но двері відчинилися, як перед входом до ліфта я побачила Ореста. Він тримав у руках якесь важке залізне пристосування з гострими кутами й виступами. Побачивши мене, кивнув і спитав:

- Ви виходите?

- Ні, - швидко промовила я (насправді, побачивши хлопця, я зрозуміла, що він їхатиме ліфтом донизу, а значить, і я теж з'їду з ним разом, нізащо не пропущу миті, щоб не побути поряд). - Їхала до Розії й згадала, що забула одну річ. 

Орест кивнув і увійшов до ліфту. Натиснув кнопку, і ми поїхали донизу.

Він стояв так близько, що я бачила, як б'ється маленька жилка на його скроні (в такт моєму серцю!), як тріпочуть його вії та з'являється маленька зморшка на лобі, коли він хмурится, розглядаючи хитромудру штукенцію в своїх руках. 

Аж раптом щось затріщало над нашими головами, магічні світильники почали хаотично блимати, а ліфт затрясло, як під час сильного землетрусу. Я вчепилась у поручень. І добре, що трималася, бо потім ліфт так трусонуло, що Орест, руки якого були зайняті, не втримався і впав на підлогу з тим своїм агрегатом. І дуже невдало, бо садонувся лобом об гострий виступ своєї ноші. Хлопець засичав од болю, а я скрикнула від несподіванки, бо кров потекла по Орестовому обличчю. Ліфт ще трохи проїхав, а потім світло згасло, востаннє смикнулася підлога під ногами і все стихло. Ліфт зупинився.

- Ой, - сказала я сторожко в темноту, - схоже, ліфт зламався. Як ви, Ваша Високосте?

- Так, схоже на те, - стурбовано промовив Орест. - Зараз.

Над стелею з'явилося кілька магічних світлячків, які осяяли ліфт: у дзеркалах відображалась я, що перелякано схопилася за поручень, та Орест, який сидів на підлозі біля свого агрегату, а кров юшила з рани на лобі та заливала його обличчя, красивий камзол та килим на підлозі.

- Ви як, цілителько Маро, з вами все гаразд?

- Так, все добре, а от вам потрібна допомога.

Я схопила поділ своєї мантії і добряче рвонула. Шматок матерії якраз підходив для того, щоб витерти та спробувати зупинити кров на чолі в Ореста. Крові було багато, бо надбрів'я завжди сильно кровить. Я стала перед ним на коліна й почала витирати кров. Він ще слабко пробував опиратися й відмовлятися, але я гарикнула на нього:

- І не заперечуйте! Сидіть спокійно! Я зараз все витру, зупинимо кров, а потім спробуємо вибратися звідси, або покличемо на допомогу.

Орест затих. Тільки очима кліпав і дивився на мене. А я стояла біля нього на колінах і молилася, щоб ця мить тривала довше.

Я ніжно торкалася його обличчя, стираючи кров, а сама тонула а його очах. Не хотілося відводити погляд ні на мить. Хлопець раптом сказав:

- І все-таки я вас колись бачив. Може, в минулому житті? Ви знаєте, я сам родом із королівства Саліксії. Але після абсолютного ритуалу пам'ять зникає. Раз я прийшов у Долину, то в Саліксії я, мабуть, скоїв якийсь страшний злочин або втікав від чогось. Тому не хочу згадувати, почну все життя спочатку. Але ж ви тутешня?

Я кивнула, а серце вилітало з грудей. Моє волосся розтріпалося і висіло рудими пасмами. Зненацька Орест підняв руку і повільно заправив одне неслухняне пасмо мені за вухо. Я завмерла. Він провів пальцями по моїй щоці, потім ще раз, наче пробуючи стерти мої численні веснянки, а потім прошепотів:

- Якесь незрозуміле почуття виникає в мене, коли я вас зустрічаю. Веснянки. Вони скрізь…

За дверима ліфта хтось пробіг, а потім ми почули схвильований голос Жанії, яка щось комусь говорила.