Розділ 12. Дві душі

З території королівського палацу я виходила не тими воротами, якими заходила. Щоб не провокувати зайвої уваги з боку охоронців. Все ж таки я трохи схитрувала й обвела їх навколо пальця. Сподіваюсь, вони не повідомили своєму командирові про спритну рудоволоску, яка проникла на територію палацу. Та нехай. Завтра все забудеться. І перепустку я здобула.

Дорогою до готелю я думала про Розію. У мене була велика підозра, що її тримали закритою увесь цей час неспроста. Не побачивши дзеркала в її кімнаті, я здогадалась, що вона вже пережила роздвоєння. Та тінь, яка формувалась у дзеркалі, вийшла назовні й стала Зорією. Тому й називають її тінь Зорія. Так, як і тінь Діанея. А Розія її сестра, що народилася людиною. Не знаю, чому, але роздвоєння переживають не всі мешканці Долини. Мабуть, не всім вистачає магічної сили, про що й казала Касія, розповідаючи про свого чоловіка.

Коли я постукала й увійшла до номера Бармуто, він якраз сидів за столом і гортав якийсь товстезний фоліант. Маска сповзла йому на лоба. Побачивши мене, він швидко поправив її й сказав:

- Якраз думав про тебе, Марто. Як справи?

Я повідала йому все, що відбулося зі мною.

- І от тепер мені не дає спокою думка, - закінчуючи свою розповідь, сказала я, - чому дівчину ховають від світу?

- Я думаю, що Розію хочуть убити. Дарма ти дозволила залишити кімнату. Ризик, що вона може загинути, став набагато вищим.

Я так і сіла. Що він каже?! Які дурниці! Сумніви в мене були, але ж не з такими кардинально страшними висновками!

- Поясни, будь ласка, - жалібно попросила я, відчуваючи, що Бармуто, як завше, матиме рацію.

- У книгокав'ярні, куди мене люб'язно провів Люменій, я прочитав кілька цікавих книг, а одну з них мені за символічну плату дозволили на кілька днів узяти з собою. Маю повернути. Так от, я, нарешті, дізнався, що це за роздвоєння і абсолютний ритуал.

І Бармуто розповів мені цікаві й подеколи страшні речі. 

У Долині жили люди з двома душами. Після досягнення повноліття починався процес розділення, роздвоєння, коли від людини починала відділятися тінь (так називали двійника). Поки тінь формувалась, вона була темного, чорного кольору, аби краще поглинати енергію, тому й мала таку назву. В давні часи роздвоєння здійснювалося біля річки чи озера, головне, що було відображення. З цим пов'язано багато народних ритуалів та обрядів, що відійшли у минуле. Зараз водяні плеса замінили дзеркала, але суть залишилась така ж: людина з сильною магічною чи життєвою енергією створює свого двійника-тінь, в якого переселяється друга душа. Тінь виходить із задзеркалля, як із кокона, і починає жити своїм життям. Тіні сприймалися тут членами родини, братами чи сестрами, це було звичним явищем, як народження дитини.

Але було одне "але". Роздвоєння могло тривати багато років і так і не відбутися. Про це ми вже чули від Касії, яка скаржилася на брак сили. Бо не всі мали достатньо енергії, щоб сформувати свою тінь. Саме тому в Долині так цінувалися маги, які завдяки магічній силі могли швидко роздвоїтися.

Тіні та люди жили поряд тисячоліттями. Кожен з них також отримував після роздвоєння цікаві властивості - тіні після роздвоєння продовжували витягувати енергію з людей, а люди могли жити вічно. Щоправда, при певній умові.

- Якщо тінь довго не отримувала енергії від людини через дзеркало, то вона намагалась сформуватися сама, але не в задзеркаллі, а в реальному житті. Науковці пишуть, що саме так відбувалися найдавніші роздвоєння, аж доки не винайшли методики відображень, - закінчив Бармуто. - Тому-то наші з тобою тіні, Марто, намагаються вилізти назовні, це їх ми бачили поряд.

- Але ж ми не дводушники! - заперечила я. - Ти хочеш сказати, що в мене дві душі?

- А тут ми підходимо до дуже цікавого питання, - хитнув головою Бармуто. - Дикі тіні.

- Дикі тіні? Що це таке?

- Це душі, господарі яких раптово померли вже на останній стадії формування тіні. Вони невидимі людському оку, блукають Долиною і намагаються вселитися в будь-яку людину з магічною енергією, щоб закінчити своє формування і отримати тіло.

- Що? - я аж підстрибнула. - Ти хочеш сказати, що в мені зараз хтось сидить? Б-р-р! Скажи, що ти пожартував!

- Магдо, ми не пройшли абсолютного ритуалу, який проходять всі мешканці цього дивного краю. В нас немає печатки абсолюту - захисту від диких душ. Якась дика душа вже поселилась і в тобі, і в мені.

- Так давай швиденько пройдемо його.

- Під час нього люди з однією душею втрачають пам'ять. Орест теж усе забув.

Я опустила голову. Ні, на це я не піду. Не хочу нічого забувати.

- І що ж станеться, коли наші тіні сформуються? Вони відділяться  від нас вже людьми? Боги, це буду ще одна я? - дійшло до мене.

- Ми - помремо, а наші тіла залишаться з дикою душею всередині.

Я не злякалась. Мені здалося, що Бармуто перебільшує.

- І що ж робити?

- Думати, Марто, думати. Швидше всього, є якийсь вихід. Тому я й вивчаю записи відомих науковців Долини Тіней. Поки що ми маємо час, бо роздвоєння у сильних магів хоч і проходить порівняно швидко, але три-пять місяців у нас є.

- Дивно, якщо тут, в Долині, живуть такі химерні дводушні люди, чому їх немає, наприклад, у Саліксії чи Ледумі, поза її межами? - задумалась я.