Розділ 10. Розія

У кімнаті, в яку мене поселили, було скромно і просто. Люблю такі помешкання, безликі та спокійні, куди можна привнести свою атмосферу, поставити на столик чи комод власні дрібнички, повісити картину, що подобається, постелити улюблений килимок на підлогу, - і кімната стає іншою: зручною, затишною, навіть стильною, - твоєю. Велике дзеркало на стіні. Я посміхнулася: куди ж без нього, тут скрізь, я так зрозуміла, повинні бути дзеркала, для тіней.

Я зняла плащ і підійшла до вікна. У шибки кидало промені обіднє сонце, за ними було видно шматочок парку та кілька лавочок.

Зненацька у двері постукали.

- Так, увійдіть, - відгукнулась я.

- Дозволите? - це була Жанія, вона принесла обід і почала розставляти тарілки й кухлі на столику біля вікна.

Дівчина увесь час крадькома зиркала на мене, її аж розпирало від цікавості.

- Жаніє, - наважилась я розпитати про все, що мене цікавило, починаючи здалеку. - А тінь Діанея дуже строга дама? Боюсь не впоратися з її завданнями, бачу, в неї дуже високі вимоги.

Жанія наче чекала моїх питань, неймовірно чомусь зраділа, заусміхалася і  посипала словами, бо була, видно, та ще цокотуха. Говорила швидко, аж захлиналася, часто ковтаючи закінчення речень, так їй хотілося розповісти про все, що чула й бачила. Очевидно, дівчина знала про свій підвішений язик, бо іноді зупинялась, намагаючись взяти себе в руки і перестати говорити, але живий темперамент не міг надовго утримувати її словесний потік (та що там потік, словесну повноводну ріку!). При цьому вона ще й управно сервірувала мій столик.

- Тінь Діанея дама строга, скажу я вам, ух, страшенно вимоглива! От учора, наприклад, Малія на стіл чашки ставила, для чаю, щоб потім налити, та й упустила, така розтелепа, ту чашку на підлогу. Не розбилася та чашка, нічого, але ж і вислухала вона від тіні Діанеї! Ух, що було! Трохи не звільнили з роботи! А сюди ж, ви знаєте, так просто не потрапиш, не всіх тіней беруть, не те що людей! Це на кухню чи в служниці, лакеї, покоївки - ласкаво просимо, а до нас о-го-го та ух, як складно потрапити! Але ж і платня достойна!

У паузу її монологу я вмудрилася вставити питання.

- Може, треба якісь особливі речі з собою мати, а я не знаю? Не підкажете? Я тоді вийду куплю в крамницю.

- Та які там речі! - гнучко змінила тему в моє русло Жанія. - Одяг вам видадуть, ліки там, серветки, рушники, настоянки, чи що ще треба, то дадуть, все в бідної Розії в кімнаті є. Вона читає багато, та все якісь книги страшні! Колись я бачила, на картинці людина, але не проста, а гола, вибачте, повністю, і всю середину видно, все нутро! Ух, і пересмикнуло мене тоді. А Розія бачить, що я дивлюсь, і каже мені, що то вся її хвороба там намальована. А потім як заплаче, бідна, а потім як закричить! Ух, як кричала! Але ж і співчуваю я вам, не кожен із нею зможе. Ух, як складно з нею! Ой, - раптом злякалася Жанія, ймовірно, відчувши, що сказала зайве. - Та не те, що складно, просто… ну…

Я посміхнулася дівчині підбадьорливо, певна картина з її слів почала вже трошки вимальовуватися.

- Так, так, я знаю, що складно, але я старатимусь.

Жанія заспокоїлась, поставила останню тарілку на стіл, взяла тацю й зібралася йти геть.

- То я піду? Як пообідаєте, то дзвіночок он, потеленькаєте, я чи Малія прийдемо забрати посуд.

- А можна ще запитати, Жаніє, - підійшла я до дівчини ближче, - як можна вийти з палацу, щоб повідомити близьким, що тут працюватиму, а то вони й не знають. Адже приступаю до роботи аж завтра. Може, треба якась перепустка?

- То вам треба до тіні Діанеї, - відповіла дівчина, захоплено розглядаючи моє волосся. - Вона цим керує, - і не втрималась. - А ваше волосся справді приносить удачу й щастя? 

Я отетеріла. 

- Ну-у-у, - протягла, гарячково думаючи, що на це відповісти.

Звичайно, я бачила, що тут якось по-особливому ставляться до рудих. Принаймні, до мене. І Касія зраділа, коли побачила мої веснянки та руду зачіску, і тінь Діанея була з цього задоволена. Ось і Жанія питає.

- Ой, вас, мабуть, вже замучили всі такими питаннями! - знітилась дівчина. - Вибачте.

- Мене звати Мара, - сказала я й запропонувала, - давай, Жаніє, перейдемо на ти, адже ми, мабуть, одного віку. Та й працювати будемо поряд.

- Добре, Маро, - широко посміхнулася дівчина, - то я піду, бо ще треба перестелити постіль у Розії, сьогодні вона дуже зла, розлила чай просто на подушки!

- Так, побачимося. А щодо волосся - не знаю. Мені воно приносить лише купу нервів при розчісуванні.

Ми разом посміялися, і Жанія пішла.

Я пообідала. На безгучний виклик дзвіночка прийшла інша дівчина. Мовчазна й перестрашена. На моє запитання про її ім'я вичавила з себе "Малія", миттєво  зібрала брудний посуд і майже вилетіла з кімнати. Так, залякала її тінь Діанея.

Я вдягла плащ і вийшла в коридор з наміром піти до тіні Діанеї й домовитися про мій вихід у місто.

Та вона власною персоною швидко йшла коридором мені назустріч. Обличчя мала заклопотане й занепокоєне. 

- Ви як відчули, що потрібні, Маро, - схвально кивнула вона мені, - швидше, ходімте за мною!

Її хода пришвидшилась, я ледве встигала за нею.