Розділ 8. У місті

 - Арсене, у мене..! - почала кричати я з порога і замовкла, побачивши його тінь.

- У мене, очевидно, теж, - сказав Бармуто спокійно, повернувшись до мене. - Я спостерігаю за нею вже деякий час. Ти знаєш, я ніколи ще не обертався драконом, не знаю, як це, але побачити хоч краєм ока свій драконячий образ - це вражаюче!

- І ти так спокійно про це говориш? - запитала я, боячись ступити далі в кімнату.

- Твоя тінь зникає, - повідомив блазень, дивлячись за мою спину.

Я подивилась на руки, хиткі тіні наче втягувалися в тіло тоненькими мотузочками, поки не пропали зовсім. Тінь Бармуто теж наче увійшла в нього, як у двері, окремі пасма трохи повисіли над головою і також зникли.

Бармуто з жалем ще раз глянув у дзеркало і відійшов.

- Що це? - вже спокійніше запитала я, проходячи в номер.

- Думаю, це друга іпостась місцевих мешканців, - відповів хлопець, рукою запрошуючи мене сісти на стілець. - У них вона проявляється у задзеркаллі, а в нас чомусь вилазить назовні просто тут, у реальному світі. Жаль, що швидко зникла. Я якраз хотів перевірити, чи рухається вона разом зі мною, чи існує незалежно.

- Як ти можеш, Арсене! - почала докоряти я. - Адже це ненормально! Невідомо, що воно таке. Може, небезпечне для життя. Я страшенно злякалась!

- Отже, - підвів підсумки Бармуто, - нам треба дізнатися про тіні, роздвоєння і все, що з ними пов'язане, більше.

- І якось потрапити до королівського замку, - підказала я.

- Саме так. Тому зараз ми трохи пройдемося містом і попитаємо у городян, де знаходяться потрібні нам місця. Я піду до книгозбірні і спробую знайти там необхідну інформацію про тіні й роздвоєння. Мені здається, що це нам украй необхідно знати. А ти спробуєш дізнатися останні новини королівського замку. Можливо, там намічається якийсь захід, благодійний вечір, прийом, ну, не знаю, весняний бал, на який допускаються прості містяни.

- І як ти це собі уявляєш? Я приходжу до королівського палацу і питаю, чи не буде тут у вас сьогодні-завтра якогось балу? Мені дуже треба побачитися з Торесом, нареченим вашої принцеси.

- Ну, можна й так, - засміявся Бармуто. - Але краще, щоб ніхто не знав, що Орестом хтось цікавиться. Зустріч із ним повинна бути прородною і не викликати ніяких підозр. Не забувай, що Орест нічого не пам'ятає з минулого життя.

- Ох, як усе складно, - зітхнула я. - Добре, тоді зустрічаємося увечері в готелі?

- Домовились.

Я пішла до свого номера збиратись на прогулянку. Маску вирішила не вдягати, вистачить і одного Бармуто. За кілька хвилин ми зустрілися з Арсеном біля виходу з готелю і поспішили шукати королівський замок та книгозбірню. Якщо з першим проблем не виникло, бо він знаходився на центральній площі міста, то на питання про книгозбірню всі здивовано знизували плечима.

- Де у місті можна почитати чи купити книги? - запитав уже втомлений від невдалих перепитувань Бармуто у якогось дідка, котрого тягнув вперед на повідку чи то песик, чи то котик.

Створіння було дуже миле, кумедне, маленьке, надзвичайно волохате й кудлате. На мордочці стирчав лише чорний носик - і все. Як його очі, завішані пасмами білої густої шерсті, щось бачили, залишалося загадкою. Дідок так різко зупинився, що песик (я вирішила, що це собачка) аж гавкнув від несподіванки.

- Почитати? Ви запитали почитати? - перепитав він вражено.

- Т-так, - протягнув Бармуто.

- О, як приємно зустріти людину, яка тягнеться до читання! - закричав старий. - Я сподіваюся, ви не питаєте про оті новомодні часописи та світські хроніки, якими забиті книгокав'ярні?

- Ну, я хотів би почитати щось про історію Долини, може, якусь енциклопедію чи словник, - обережно відповів Бармуто.

- Ах, невже я чую це з вуст молодої людини, яка цікавиться не лише плітками чи модними тенденціями в нинішньому сезоні? - дідок аж просльозився. Йому підтявкнув песик, який усівся біля його ніг і зацікавлено махав хвостиком.

- Ну-у-у, - протягнув Бармуто, даючи змогу дідусеві продовжити свою тираду.

Було зрозуміло, що дідусь із тих, які люблять поговорити про зіпсовану молодь і як було добре в часи його молодості, не те, що тепер.

Через кілька хвилин ми дізналися, що книги у столиці читають у спеціальних книгокав'ярнях. Кожна з них спеціалізується відповідно до якої-небудь теми. Переважно всі вони заповнені модними часописами, розважальними книгами, звитяжними історіями, смішними мальописами* та любовними романами. Спеціалізованих книгокав'ярень дуже мало, і знають про них лише ті, кому вони необхідні. Наприклад, є книгокав'ярні для цілителів, художників,  торговців та інших. І лише невелика кількість людей користується універсальними книгокав'ярнями, яких лише три на всю столицю. Справжні науковці, до яких скромно відніс себе й наш новий знайомий, читають книги тільки там. Старий зголосився провести нас в одну із них, бо йому було якраз у той бік. Песик зрадів, що ми, нарешті, почали рухатися, і задріботів поряд. Дорогою дідок, якого звали Люменій, видав нам купу інформації про особливості будівництва будинків і мостів, бо виявився місцевим світилом архітектурного мистецтва.

Я скористалася паузою в захопливому монолозі Люменія і попрощалася з ним і Бармуто, бо мала свою справу - мені треба було розвідати все про королівський палац.