Розділ 16

Віталій так сильно гримить тарілками на кухні, що у Зоряни смикається око. Батьки, як на зло, поїхали на конференцію за місто, і приставили нянькою старшого брата. У Віталіка змалку загострене бажання піклуватися про неї. У вісім років він напував Зоряну сиропом від кашлю, коли та захворіла, у дванадцять — міряв її температуру, а два роки тому Віталій мало не вилетів з роботи, коли Зоряну відвезли до лікарні із запаленням легень. Він просидів поряд із «сестрою» усю ніч, бо медперсоналу не вдалося виштовхати за двері лікаря їхньої клініки. Віталік тоді пропустив важливу нараду, але обійшлося, на щастя, однією суворою доганою. Віталій сам зляже, але за будь-яку ціну поставить «сестру» на ноги. Все-таки не перший рік працює в одній із найкращих клінік у місті.

Віталій заглядає в спальню, обережно просунувши голову в щілинку, і запах курячого бульйону тоненькою ниточкою проникає всередину. Зоряна навіть не рухається, щільно притиснувши долоню до живота. Їй зараз і дивитися на їжу не хочеться, але Віталік не відчепиться.

— Як ти почуваєшся? — Віталій одним різким рухом розсуває штори, і Зоряна прикриває очі від сліпучого світла. Навесні погода надто мінлива, як настрій у її брата. Сьогодні супить брови-хмари, а завтра вже сяє задоволеною усмішкою і щебече без упину. Тільки зараз у Зоряни немає сил розгадувати, з якими намірами прийшов Віталік.

Вона неохоче розплющує очі, перевернувшись на бік, і ледь помітно кривиться від болю. Живіт болить ще від ранку, але Зоряна все одно рада бачити Віталія. Жодна її подруга не примчить так швидко, якщо Зоряна захворіє. Хіба що Люся. Але Віталік особливий. Він кидає все, коли сестрі потрібна допомога. І не тому, що винен. А тому, що дорожчого в нього нікого немає.

Віталікові не треба говорити про це вголос. Любов до брата оселилося в серці Зоряни за замовчуванням.

— Пів години тому випила дві таблетки, але мені все ще хочеться померти.

— Я раніше приїхав би, але в мене сьогодні був прийом пацієнтів до обіду, — Віталій винувато розводить руками, але Зоряна лише хитає головою. І посміхається так тепло, що Віталікові не хочеться виправдовуватись. Краще дивитися на неї до пізньої ночі, щоб заснула на грудях, як у дитинстві. Здається, маленькій Зоряні завжди допомагало його тепло.

Але почуття з роками змінилися. Тепер торкатися «сестри» те саме, що водити пальцями по розпеченому вугіллю. Опіки на долонях і розпорота грудна клітка, з якої одним махом видерли шмат серця. Віталію звично жити з болем, але не зараз. Вони такі близькі, що ридати в подушку хочеться. Коли це скінчиться? Коли він втратить Зоряну назавжди? Йому треба бути готовим.

Зоряна бліда і змучена настільки, що ледве ворушить губами. Яке Віталік має право турбувати її своїми нікчемними почуттями?

— Не треба було приїжджати, — видавлює Зоряна через силу, упершись лобом у Віталієве плече. Господи, їй навіть сидіти боляче. Віталік обіймає її за спину, не дозволяючи впасти. — Мабуть, я щось не те з'їла.

— Я приготував для тебе бульйон, — Віталій смикає плечем, намагаючись встати, але рука Зоряни, що міцно вчепилася в зап'ястя, ніби прив'язує його до ліжка. Він мовчки дивиться на підлогу, не в змозі поворухнутися. Не можна йти ні зараз, ні завтра, ні будь-коли. Якщо він покине Зоряну, все життя шкодуватиме про це. Хіба мало того, що Віталік їй потрібен?

Зоряна піднімається пальчиками по лінії його кисті та притискає руку до грудей. У Віталія серце пропускає удар.

— Не йди, Віталь, — Зоряна гарячково трясе його долоню, і біля Віталіка стіни кружляють перед очима. Наче картини та фотографії в рамках пішли у танець, а квіти, що випали з вази, залили всю підлогу. Ні, не водою. Калюжею темної крові. Шепіт Зоряни ламає ліве підребер'я, і Віталій без сил падає на ліжко. — Полежи зі мною, як у дитинстві.

Як у дитинстві? Ні, Зоряно, так уже не вийде.

Зоряна заповзає до Віталіка на груди, згорнувшись клубочком, і той піднімає голову до стелі. Перед очима стелиться чорне полотно, і все довкола зникає. Тільки гарячі руки Зоряни у нього на животі. Тільки її невловиме дихання, що огортає шию клубками пари. У Віталія по венах ніби рідкий струм тече, але час не зупиняється.

Чорнота з'їдає його очі, і він нарешті подає голос:

— У десять років ти захворіла грипом і пролежала вдома цілий тиждень, — Віталій часто-часто кліпає, і рогівка пече від темряви. Він сам вигадав темряву, в якій немає Зоряни. — Мама не пускала мене на кухню, але я таки зварив тобі бульйон. Перший у моєму житті бульйон, — Віталік із сумною усмішкою переводить погляд на Зоряну, і дівчина провалюється у хмільну дрімоту під чарами його голосу. — Я мало не обпік язика, коли його пробував, — Зоряна слабо посміхається, і її чубчик лоскоче Віталієві шию. — Але ти все з'їла до останньої ложки.

— А ще ти цілував мій лоб і щоки, щоб перевірити температуру, — Зоряна малює невідомі кола у Віталіка на животі, і його голос звучить помітно бадьоріше. Майже не залишилося слідів втоми та болю. Але від Віталія не відлипає ні на міліметр, тому все важче себе стримувати.

Віталік щільно зводить ноги, але Зоряна заповнює кожну клітинку. П’янкий запах її тіла, до болю знайоме тепло і шрам на великому пальці, що залишився після укусу сусідського собаки. Віталій знає напам'ять її звички, характер, бажання.

Але тіло завжди було під замком. І зараз усі запобіжники з тріском зриваються.

Віталік шумно зітхає, повертаючись до «сестри» обличчям. Їхні очі точно навпроти, начебто мають зійтись у кровопролитному бою.

— Ми вже виросли, Зорько, — Віталій обережно проводить долонею по її щоці. — Якщо я зараз поцілую тебе, це буде дивно.

— Це буде дуже дивно, — схвильовано повторює Зоряна, підтягуючи ковдру ногами. У неї вії так сильно тремтять, що крапельки сліз у куточках очей замерзають. Що це, чорт забирай, має означати? Чому Віталік не відчуває ніг?

Серце загнано стукає десь у горлі, і у Віталія закінчуються сили. Він прибирає вологий чубчик Зоряни з чола і залишає невагомий поцілунок. Наче вогонь мазнув по шкірі, затопивши обличчя отруйно-червоними язиками полум'я. Небо й земля зійшлися відразу на лінії горизонту. Зоряна майже не дихає, поки Віталік торкається губами її щоки. Він просто перевіряє температуру, а не користується моментом. Напевно, Зоряна так і подумає.