Розділ 9

Для Віталія вже звично спостерігати за Зоряною, коли та не бачить. Задумлива, тендітна, рідна. Протягнеш руку — і відчуєш знайоме тепло під пальцями. Але торкатися не обов'язково. Просто дивитися, роздираючи на шматки застигле повітря. Нервово рухати пальцями, що тремтять, як у маренні. Віталік, напевно, п'яний зовсім? якщо досі просить у безжальної долі шанс. Шанс на що? Бути поруч до кінця, поки Зоряна не попросить його піти. Вона і не попросить, бо сім'я для неї найдорожча. У цьому вони з Віталієм схожі, як рідні брат і сестра.

Зоряна котить по столу кульку, зроблену зі серветки, не відчуваючи пильного погляду навпроти. Начебто не відчуваючи. Зрозуміло, вона знає, що Віталік турбується про неї. За останні п'ять років нічого не змінилося, ніби між ними не стоїть стіна дорослого життя. Їхні шляхи розійшлися, і щоразу повертатися один до одного все важче. Але вони завжди будуть рідними.

— Про що замислилась? — Віталій плескає долонею по серветці, і Зоряна злякано піднімає очі.

— Що? — дівчина часто кліпає, втиснувшись лопатками в спинку стільця. Чорні траншеї залягли під очима, і голос ріже іржавим металом по долонях. У Віталіка майже не залишилося сил виносити її мовчання. Вони роками мовчать, і наступну тріщину навряд чи вдасться склеїти.

Віталій клацає пальцем по її підборіддю, і Зоряна приходить до тями, як після затяжного сну. Все ж таки не забула. Вона не викинула з голови те незграбне зізнання брата в п'ятницю, бо не виходить. Зоряна знову і знову повертається в той день, згадує обличчя Віталіка, інтонації в його голосі, відтінки емоцій у його погляді. Усе здавалося наївною грою, поки удар не потрапив прямо в серце.

Чому її так вразило те, що Віталієві подобається дівчина одного з нею віку?

— Ти знову зависла, — Віталік з м'якою посмішкою простягає назустріч Зоряні долоню, але та лише лякливо відсахується. Гарячково обіймає себе за плечі, пропалюючи дірку в склянці з водою, але не вимовляє жодного слова. Вони всього кілька хвилин у цьому кафе, а Зоряна чомусь як на голках. — Тебе так сильно зачепило те, що мені подобається твоя ровесниця?

Зоряні хочеться скотитися прозорою тінню під стіл. Вони з Віталієм ніколи не розмовляли про дівчат, на які той звертає увагу. Не ділилися проблемами, які виникали у стосунках. Зоряна не знала про стосунки брата практично нічого. Скільки дівчат у нього було? Віталік був надто гарним, щоб роками чахнути на самоті. Так, Зоряні завжди подобалися його губи та очі. Адже вона може так говорити?

Зоряна розгладжує долонею змоклий чубчик і переводить на брата серйозний погляд.

— Може, познайомиш цю дівчину з родиною, а не пудритимеш мізки Марині? — видавлює вона напівпошепки, нахилившись до столу. Начебто боїться чужих поглядів та недоброї слави. Наче її слова обіллють брата відром помиїв. Напевно, йому не уникнути цього, раз таки затіяв цю розмову.

Зоряні нестерпно важко дивитися йому у вічі. Один короткий погляд — і вона зривається з урвища. Гострі камені дряпають спину, а дірка в серці лише росте. Тепла кров липне до рук, але смерть не зупинити. Вона ніби знову повертається у свій дитячий кошмар. Висока скеля. Жінка в отруйно-червоній хустці. Хлопчик восьми років, який ховається у неї за спиною. Зоряна скрикує в передчутті біди, і жінка штовхає її вниз. Чорні води затягують так швидко, що вона не встигає випливти.

Чому Зоряна знову повертається у свій сон? Який зв'язок між тим дитячим сном та реальністю?

Віталік привітно махає комусь рукою, і Зоряна нервово озирається на всі боки. Віталій квапливо піднімається з місця, запихаючи телефон у задню кишеню штанів. Він більше не дивиться на сестру, але холод в його очах пробирає до кісток. Зоряна не впізнає ні його, ні себе.

Вона більше не хоче втрачати брата.

— Вони її знають, — Віталік плескає сестру по плечу, рвучко шепнувши кудись у шию. По Зоряниній шиї морозним розсипом повзуть мурахи, і гострі слова голками впиваються у скроні. Грудну клітку охоплює полум'я, яке липкими язиками тягнеться до горла. Зоряна вже ловить носом їдкий запах диму, але не може щось змінити. Віталій відсуває стілець, як справжній джентльмен, і Зоряна вперше бачить її так близько. — Поговори з Мариною, а я сходжу по вино.

Марина не просто вродлива. Зоряна втрачає дар мови, коли колега Віталіка сідає навпроти неї. У Марини довге каштанове волосся та впевнений погляд. У неї ідеальне тіло та чарівна посмішка. Навіть дивно, що Віталій не закохався в неї ще в день їхньої першої зустрічі. З нею незатишно мовчати, бо мовчання призводить до поразки.

І Зоряні не виграти у цій битві.

Марина щебече про все на світі, і в якийсь момент Зоряна здається. Порожня склянка дивиться на неї з докором, а Віталік зник, пропав, розчинився. Чи то по вино пішов, чи то влаштував своїй улюбленій «сестрі» очну ставку з Мариною. Зоряна вип'є наодинці всю пляшку, якщо подружка Віталіка не виділить для неї кілька хвилин тиші.

Їй би з собою розібратися, а не влазити в чуже життя. У самої ще стільки не залатаних дірок у минулому, хоч вовком завивай.

— З ким Віталік раніше зустрічався? — усмішка Марини зникає на дні келиха, який кілька хвилин тому приніс офіціант. Її нахабний тон насторожує, тому що таких дівчат не проведеш. Навіть найтоншу ниточку брехні розчавить у долоні, як клопа. Тільки мокрий слід залишиться.

Зоряна неспокійно смикається на стільці, схрестивши руки на грудях. Її хочеться вивчати. Ту, чиє серце незабаром належатиме Віталію. Ту, з ким її брат проводить майже весь вільний час. Зоряна ніколи не вірила в дружбу між чоловіком та жінкою, але тепер все різко змінилося. Віталік справді може мріяти про ровесницю Зоряни, прикриваючись дружбою з Мариною. Може, його історія про ту дівчину не вигадка?

Як Зоряна до цього ставиться? Вона ще сама не розуміє.

— Я не знаю, — Зоряна пронизує Маринине обличчя крижаним поглядом і опускає голову. Щоки горять так сильно, ніби окропом ошпарили.